216 
— Припиніть! — заревів Расті. Він все ще виглядав розгубленим, але тепер ще й злим. — Припиніть це негайно, чорти б вас забрали!
Він намагався підвестись, але Лінда, обхопивши свого чоловіка обома руками, утримала його на підлозі.
— Не треба, — сказала вона. — Не треба. Він небезпечний.
— Що? — обернувся Расті до неї, недовірливо вирячившись. — Ти сказилася?
Барбі так і тримав руки піднятими, показуючи долоні копам. У його зігнутому стані це скидалося на те, ніби він нахилився у привітанні «салам».
— Тібодо, — наказав Рендолф, — відійди. Досить.
— Прибери геть свій пістолет, ідіоте, — закричав Расті на Рендолфа. — Убити тут когось хочеш?
Рендолф кинув на нього погордливо-презирливий погляд, а потім обернувся до Барбі.
— Стань прямо, синку.
Барбі розігнувся. Було боляче, але він спромігся. Він розумів, що, якби не підготувався до стусана Тібодо, корчився б зараз на долівці, хапаючи ротом повітря. Цікаво, чи спробував би Рендолф носаками змусити його підвестися на рівні ноги? Чи приєдналися б до нього інші копи, незважаючи на глядачів у фойє, дехто з яких уже почали підступати ближче, щоб краще бачити? Безумовно, бо зараз у них кров буяє. Як завжди в таких випадках.
Рендолф сказав:
— Я заарештовую вас за вбивство Анджели Маккейн, Дороті Сендерс, Лестера А. Коґґінса і Бренди Перкінс.
Кожне з цих імен вражало Барбі, але останнє найважче. Останнє, як кулаком. Ця добра жінка. Вона забула про обережність. Барбі не міг її звинувачувати — вона все ще перебувала у глибокій жалобі за своїм чоловіком, — а от себе він мусив звинувачувати за те, що дозволив їй піти до Ренні. За те, що її підбадьорив.
— Що трапилося? — спитав він Рендолфа. — Люди, що це, заради Бога, ви там такого наробили?
— А то сам не знаєш, — мовив Дентон.
— Що ти сам за психопат такий? — спитала Джекі Веттінгтон. Лице в неї скривилося у ненависну маску, очі палали жаринками гніву.
Барбі проігнорував їх обох. Так і тримаючи руки вгору, він не відривав очей від обличчя Рендолфа. Достатньо найменшого приводу — і вони всі разом кинуться на нього. Навіть Джекі, зазвичай найприємніша з жінок, може взяти участь, хоча для неї потрібна причина, а не просто привід. А може, й ні. Іноді й добрих людей перемикає.
— Краще я уточню питання, — мовив він до Рендолфа. — Що ви дозволили наробити Ренні? Бо це його мутні діла, ви самі це розумієте. Усе в цім замацано його пальцями.
— Заткнися. — Рендолф обернувся до Джуніора. — Візьми його в кайданки.
Джуніор підступив до Барбі, але перші ніж він встиг торкнутися його піднятого зап'ястя, Барбі сховав руки за спиною і розвернувся. Расті з Ліндою все ще залишалися на підлозі, Лінда так і обіймала чоловіка за груди утримуючим захватом.
— Згадай, — кивнув Барбі фельдшеру в той час, як на ньому замикалися пластикові кайданки, затягуючись дедалі тугіше, щільніше, аж поки не вгрузли в тонку шкіру трохи вище долонь.
Расті підвівся. Лінда намагалась його затримати, але він відштовхнув власну дружину, кинувши на неї такий погляд, якого вона від нього раніше ніколи не бачила. У ньому була присутня суворість, Докір, проте також і журба.
— Пітере, — промовив він, а коли Рендолф почав відвертатися, підвищив голос до крику. — Я це тобі говорю! Дивись на мене, коли я це роблю!
Рендолф обернувся. З лицем, як камінь.
— Він знав, що ви з'явилися сюди по нього.
— Звісно, що так, — сказав Джуніор. — Може, він і божевільний, але аж ніяк не дурний.
Расті на нього навіть не глянув.
— Він показав мені свої руки, обличчя, задер майку і показав свій живіт і спину. На ньому нема жодної подряпини, хіба що з'явиться синець після підлого стусана Тібодо.
Подав голос Картер:
— Три жінки! Три жінки і проповідник! Він заслужив на це.
Расті не відвів погляду від Рендолфа.
— Це нісенітниця.
— З усією моєю повагою, Еріку, це не твоя парафія, — засунув до кобури і застебнув пістолет Рендолф. На загальне полегшення.
— Це так, — погодився Расті. — Я просто ліпило, не коп, і не законник. Тож я тобі й кажу: якщо в мене буде оказія оглянути його знову, коли він перебуватиме у вас у камері, і в нього виявляться забої і подряпини, нехай тоді тобі допомагає Бог.
— І що ти такого зробиш? Подзвониш у Спілку громадянських прав[296]? — спитав Френк Делессепс. Губи в нього були білі від люті. — Цей твій дружок забив на смерть чотирьох людей. У Бренди Перкінс зламана шия. Одна з дівчат була моєю коханою, він її сексуально домагався. Імовірно, і після смерті, а не лише до того, отак воно виглядає.
216 
