211 
— То як, шефе, збільшення чисельного складу поліції здається тобі сьогодні вже кращою ідеєю?
— О Господи, так. У нас є побиті. Я відправив одного з нових офіцерів-підручних, тобто дівчину, Руа, до шпиталю, у неї вся нижня частина обличчя розтрощена. На вигляд вона, мов та наречена Франкенштайна.
Усмішка Великого Джима ще більше поширшала. Сем Вердро зробив, як належало. Авжеж, звісно, тут реалізувалася ще одна властивість магічного стану в драйві; трапляються нечасті моменти, коли ти не можеш особисто забити м'яч і мусиш його передати, і ти завжди передаєш пас саме належній персоні.
— Хтось поцілив у неї каменем, і в Мела Ширлза також. Він ненадовго був вийшов з ладу, але зараз уже, здається, в порядку. Це так гидко. Я послав його теж до шпиталю, щоб залатали.
— Так, це просто сором, — погодився Великий Джим.
— Хтось спеціально цілився в моїх офіцерів. І не один хтось, я гадаю. Великий Джиме, ми дійсно можемо знайти ще волонтерів?
— Гадаю, ти знайдеш достатньо бажаючих серед добропорядних юнаків нашого міста, — сказав Великий Джим. — Фактично, я сам знаю декого з наших парафіян Святого Спасителя. Кіл'янові хлопці, наприклад.
— Джиме, у Кіл'яна сини тупі, як дрова.
— Знаю, але вони дужі хлопці й виконують накази, — він зробив паузу. — І вони вміють стріляти.
— А хіба ми озброїмо нових поліцейських? — у голосі Рендолфа чувся сумнів і водночас надія.
— Після того, що трапилося сьогодні? Обов'язково. Я думаю, чоловік десять добрих, найнадійніших молодих людей, для початку. Френк із Джуніором допоможуть нам таких підібрати. А якщо ця штука стоятиме і через тиждень, нам знадобляться ще люди. Зарплату видаватимеш грошовими розписками. Видаси їм першим картки на продукти, коли і якщо почнеться розподілення. Їм і їхнім родинам.
— Гаразд. То ви пришлете Джуніора чи ні? Френк тут, і Тібодо також. Його трохи зачепили біля маркету, довелося навіть міняти пов'язку, але зараз він уже, як огірок. — Рендолф понизив голос. — Каже, це Барбара там йому міняв пов'язку. Добре впорався.
— Дуже мило, але містеру Барбарі дуже довго не доведеться міняти якихось пов'язок. А для Джуніора в мене є інша робота. І для офіцера Тібодо. Пришли його до мене.
— Навіщо?
— Аби тобі це треба було знати, я б сказав. Просто пришли його сюди. Джуніор із Френком складуть список можливих нових рекрутів пізніше.
— Ну… якщо ви так ка…
Рендолфа перебив новий спалах галасу. Там щось упало чи кинули щось. І, судячи зі звуку, ще щось потрощилося.
— Зараз же припиніть! — заволав Рендолф.
Усміхаючись, Великий Джим відніс телефонну слухавку подалі від себе. Він і так чудово все чув.
— Ану, хапайте отих двох… та не тих, ти, ідіот. ІНШИХ двох… Ні, не треба вони мені під арештом! Мені треба, щоб вони забралися звідси! Хай хоч на сраках скачуть, якщо ногами не в змозі ворушити!
За хвильку він уже знову балакав із Великим Джимом:
— Нагадайте мені, навіщо я погодився на цю роботу, бо сам я щось уже забув.
— Усе владнається, усе буде гаразд, — заспокоїв його Великий Джим. — Завтра ти отримаєш п'ятірку додаткових служак — свіженьких молодих бичків — і ще п'ять нових у четвер, а то й раніше. П'ять — це щонайменше. А тепер пошли сюди Тібодо. І будь готовий запроторити до камери в підвалі її нового мешканця. Містер Барбара оселиться в ній ще до кінця дня.
— За яким звинуваченням?
— Як щодо чотирьох убивств, плюс підбурювання до бунту в місцевому супермаркеті? Годиться?
Він вимкнув телефон раніше, ніж Рендолф устиг йому щось відповісти.
— Яку роботу ти збираєшся доручити нам із Картером? — запитав Джуніор.
— Сьогодні? По-перше, невеличка розвідка і планування. З останнім я допоможу. Потім ви візьмете участь в арешті Барбари. Гадаю, тобі це буде приємно.
— Так, приємно.
— А коли Барбара опиниться в льоху, ви з Тібодо мусите гарненько повечеряти, бо справжня робота на вас чекає вночі.
— Що?
— Спалити редакцію «Демократа» — цікаво звучить?
Джуніор вибалушив очі:
— Навіщо?
Те, що його син таке питає, стало для нього розчаруванням.
— Тому, що в найближчому майбутньому існування газети не в інтересах міста. Маєш якісь зауваження?
— Тату, а тобі ніколи не спадало на думку, що ти міг сказитися?
— Аякже, — кивнув Великий Джим. — Мені пальця до рота не клади.
211 
