— Хвилиночку! — з істеричним смішком гукнув Терстон. У дверях спальні, закутана у простирадло, з'явилася Каролін, але він її ледь завважив. У голові в Терстона — все ще під впливом параної, спровокованої учорашнім розкошуванням — мерехтіли безладні думки: скасування безстрокового контракту в коледжі, поліція думки з «1984»[193], скасування безстрокового контракту, зневажлива реакція його трьох дітей (від двох колишніх дружин) і, звісно, скасування безстрокового контракту в коледжі. — Одну хвилиночку, секунду, зараз одягнуся…
Але двері рвучко прочинилися, і — порушуючи близько дев'яти конституційних прав — до хати ввалилося двоє молодиків. Один з них тримав у руці мегафон. Одягнені вони були в джинси й сині сорочки. Джинси ледь не дарували надію, проте на рукавах сорочок були нашивки, а на грудях значки.
«Не треба нам ніяких сраних значків», [194] — тупо подумав Терстон.
Каролін вискнула:
— Забирайтеся геть!
— Заціни, Джунсе, — гмикнув Френкі Делессепс. — Чисто тобі «Коли Хер зустрів Сальце» [195].
Терстон хапнув пакет, сховав його собі за спину і кинув у рукомийник.
Джуніор задивився на його демасковане цим рухом обладнання.
— Це найдовша, найхудіша ботаніка з усіх, які я тільки бачив, — промовив він. Вигляд він мав утомлений — і то заслужено, спав він усього дві години, — але почувався чудово, абсолютно свіжим, як огірок. І в голові ані сліду болю.
Йому подобалася ця робота.
— Геть ЗВІДСИ! — закричала Каролін.
Френкі промовив:
— Краще тобі стулити пельку, рибонько, і вдягтися. Всі, хто знаходиться в цьому кутку міста, підлягають евакуації.
— Це наш дім! ГЕТЬ ЗВІДСИ НАХУЙ!
Френкі мав на лиці усмішку. Тепер вона спливла геть. Він рушив повз худого голого чоловіка, котрий стояв біля рукомийника (тремтів біля рукомийника, точніше буде сказати) і вхопив Каролін за плечі. Різко її струснув.
— Не огризайся на мене, рибонько. Я хочу, щоб не підсмажилися ваші сраки. Твоя і твого бойфре…
— Прибери свої руки від мене! Ти за це до в'язниці сядеш! Мій батько адвокат!
Вона замахнулася дати йому ляпаса. Френкі — аж ніяк не жайвір, ніколи ним не був — перехопив її руку й загнув їй за спину. Не дуже різко, але Каролін заверещала. Простирадло впало на підлогу.
— Ого! Серйозний станок, — похвалив Джуніор заціпенілого Терстона Маршалла. — І як ти тільки з ним управляєшся, старигане?
— Одягайтеся, обоє, — повторив Френкі. — Не знаю, чи ви дуже тупі, але, якщо й зараз сидите тут, гадаю, ви натуральні придурки. Ви що, не знаєте… — Він зупинився, перевів погляд з обличчя жінки на чоловіка. Обоє однаково перелякані. Однаково спантеличені.
— Джуніоре, — позвав він.
— Що?
— Цицяста панночка та її старий замірок не знають, що в нас відбувається.
— Не смій називати мене своїми сексистськими…
Джуніор підняв руки.
— Мем, одягніться. Ви мусите звідси забратися. Військово-повітряні сили США почнуть обстрілювати крилатими ракетами цю частину міста, — він поглянув собі на годинник, — менше ніж за п'ять годин.
— ВИ ЩО, БОЖЕВІЛЬНИЙ? — заволала Каролін.
Джуніор зітхнув, а вже тоді продовжив. Йому здалося, тепер він краще зрозумів суть поліцейської служби. Це прекрасна робота, але люди трапляються такі безмозкі.
— Якщо ракета відскочить, ви почуєте усього лише вибух. Можливо, обсеретеся у штани — якщо вони на вас будуть, але не більше того. А от якщо вона проб'є бар'єр, згорите на попіл, бо ракета велика, а ваш дім усього лиш за якихось дві милі від того, що вони називають контактною точкою.
— Відскочить від чого, ти, кретине? — зажадав відповіді Терстон. Оскільки трава опинилася в раковині, він тепер міг прикривати однією рукою своє хазяйство, чи принаймні намагався це робити; любовний інструмент у нього дійсно був дивовижно довгим і худим.
— Від Купола, — відповів Френкі. — Але мені не подобається твій чорний рот.
Він зробив довгий крок і влупив гостьовому редактору «Лемешів» у живіт. Терстон хрипло крекнув і переломився навпіл, хитнувся, здалося, що утримається на ногах, але ні, упав навколішки і виригав десь із чашку білої рідкої кашки, яка все ще пахла брі.
Каролін показала свій розпухлий зап'ясток.
— Ви за це сядете у в'язницю, — пообіцяла вона Джуніору тихим, тремтячим голосом. — Буша й Чейні вже давно немає. У нас більше не Сполучені Штати Північної Кореї.
193
«1984» — опублікований 1949 року роман-антиутопія Джорджа Орвелла (1903–1950), у якому описано життя в тоталітарному суспільстві під владою партії з олігархічно-колективістською ідеологією.
194
Одна з найпопулярніших фраз в американському жаргоні, яка вперше прозвучала у фільмі «Скарб Сьєра-Мадре» (1948), де її промовляє ватажок банди, що маскується під поліцейський загін.
195
Тут — бурлескно спотворена назва романтичної кінокомедії 1989 року «Коли Гаррі зустрів Саллі».