ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Мода на невинность

Изумительно, волнительно, волшебно! Нет слов, одни эмоции. >>>>>

Слепая страсть

Лёгкий, бездумный, без интриг, довольно предсказуемый. Стать не интересно. -5 >>>>>

Жажда золота

Очень понравился роман!!!! Никаких тупых героинь и самодовольных, напыщенных героев! Реально,... >>>>>

Невеста по завещанию

Бред сивой кобылы. Я поначалу не поняла, что за храмы, жрецы, странные пояснения про одежду, намеки на средневековье... >>>>>

Лик огня

Бредовый бред. С каждым разом серия всё тухлее. -5 >>>>>




  116  

13

Окрім картини, що зображала Нагірну проповідь, за якою ховався сейф, по стінах кабінету Великого Джима висіло також чимало почесних відзнак, що свідчили про його служіння на благо міста. А також обрамлене фото самого Великого Джима, котрий потискає руку Сарі Пейлін, і ще одне, де він ручкається з Дейлом Ернгардтом[186], коли той перебував у Оксфорд-Плейнз на шоу Креш-Ей-Рама[187], збираючи кошти для якогось благодійного дитячого фонду. Там висіло навіть фото Великого Джима з Тайґером Вудсом[188], вельми приємним на вигляд негром.

На столі в нього містився лише один пам'ятний сувенір — позолочений бейсбольний м'яч на пластиковій підставці. Під ним (також під прозорим пластиком) зберігався автограф: Джиму Ренні з вдячністю за вашу допомогу в проведенні в Західному Мейні благодійного турніру з софтболу 2007 року! А нижче підпис: Білл Спейсмен Лi [189].

Всівшись за столом у своєму кріслі з високою спинкою, Великий Джим узяв м'ячик і почав перекидати його з руки в руку. Його приємно була перекидати, особливо, коли ти трохи не в собі: гарна, важкенька річ, золоті шви утішливо цьомкають тобі долоні. Великий Джим подеколи загадувався: а якби ото мати такий же м'яч, тільки цілком золотий. Він, либонь, займеться цим питанням, коли закінчиться ця проблема з Куполом.

Коґґінс примостився на протилежному боці столу, на стільці для клієнтів. Стільці для прохачів. Саме там його й хотів бачити Великий Джим. Очі в преподобного бігали туди-сюди, як у людини, котра дивиться на тенісну гру. Або, скажімо, на кришталеву кульку гіпнотизера.

— Ну, Лестере, розказуй, що стряслося. Просвіти мене. Тільки давай так, щоб недовго, гаразд? Завтра в мене багато роботи.

— Ти помолишся спершу разом зі мною, Джиме?

Великий Джим усміхнувся. Хижо усміхнувся, але не на максимальну потужність. Принаймні поки що.

— Чому б тобі спершу не розповісти мені все? Перш ніж ставати на коліна, я хотів би знати, за що ми молитимемося.

Лестер говорив не коротко, проте Великий Джим не перебивав. Він слухав його зі зростаючою тривогою, яка перетворювалася на жах. Рясно приправлена біблійними цитатами промова преподобного збивалася на манівці, але суть її була ясною: він вирішив, що їхній маленький бізнес прогнівив Бога достатньо для того, щоб Той накрив ціле місто великою скляною чашею. Лестер молився, питаючи поради, що їм робити, при цьому бичуючи себе (слово «бичування», мабуть, наразі було використано в переносному значенні — серйозно сподівався Великий Джим), і Бог підвів його до одного вірша в Біблії, де йдеться про божевілля, осліплення, забиття… тощо… тощо.

— Господь сказав, що переді мною свою ознаку привселюдно опри… явнить…

— До чого тут Опра[190]? — насупив кучматі брови Великий Джим.

Не звертаючи на це уваги, Лестер провадив далі, весь спітнілий, немов хворий на малярію, не відриваючи очей від золотавого м'ячика. Туди-сюди, туди-сюди рухалися вони…

— Це було схоже на те, як ото я підлітком мав сім'явиверження в ліжку.

— Лестере, це трохи… забагато інформації, — він не припиняв перекидати м'ячик з руки в руку.

— Бог сказав, що оприявнить переді мною осліплення, але не моє осліплення. І от, сьогодні вдень там, на полі, Він це зробив! Хіба ні?

— Ну, я вважаю, як одна з інтерпретацій…

— Ні! — підхопився на рівні Коґґінс. Тримаючи в одній руці Біблію, він почав ходити колами по килиму. Другою рукою він смикав себе за волосся. — Бог сказав мені, що, коли я побачу цей знак, я мушу розповісти моїм парафіянам про все, чим ти займаєшся…

— Лише я? — спитав Великий Джим. Задумливим тоном. Тепер він перекидав м'ячик з руки в руку вже швидше. Цмок. Цмок. Цмок. Туди-сюди, з долоні на долоню, на вигляд м'ясисті були ці долоні, але все ще тверді.

— Ні, — ледь не зі стогоном заперечив Лестер. Тепер він крокував швидше, більше не дивлячись на м'яч. Широко розмахуючи Біблією у вільній від висмикування з голови волосся руці. Іноді він так само поводився й на кафедрі, коли його особливо несло. У церкві це було цілком нормальним, але тут виглядало чисто тобі як оскаженіння. — І ти, і я, і Роджер Кіл'ян, брати Бові, і… — він понизив голос. — І той інший. Майстер. Гадаю, цей чоловік божевільний. Якщо навесні, коли все розпочиналося, він ще був притомним, то зараз уже сказився.

«Хто б оце таке казав», — подумав Великий Джим.


  116