Особенно,... 
122 
— Френку! Ти там? — Беннермен пошарпав ручку. — Відчини, Френку!
Відповіді не було. Беннермен підняв ногу й торохнув у край дверей трохи нижче від ручки. Почувся тріск, що луною озвавсь у голові Джонні, так наче на кахляну підлогу впала залізна миска.
— О боже! — здавлено мовив Беннермен. — Френк…
Джонні бачив з-за його плеча, бачив більш ніж досить. Френк Додд сидів на унітазі. Він був голий, тільки накинув на плечі лискучий чорний дощовик, і чорний каптур (каптур ката, майнуло в Джонні) звисав ззаду на покришку зливного бачка неправдоподібно великим вилущеним чорним стручком. Френк примудрився перерізати собі горлянку. Джонні ніколи б не міг подумати, що це можливо. На краю раковини лежала пачка лез «Вілкінсон». Одне витягнуте з неї лезо моторошно поблискувало на підлозі. На ньому виднілися крапельки крові. Кров з перерізаної яремної вени й сонної артерії забризкала все довкола. Кров була в складках дощовика, поли якого лежали на підлозі. Кров на цератовій завісці біля душу, на якій плавали каченята під парасольками. Кров на стелі.
На шиї у Френка Додда висіла на шворці табличка з написом губною помадою: Я ЗІЗНАВСЯ.
Голова в Джонні боліла все дужче, доходячи такої межі, коли вже несила буде терпіти. Він наосліп намацав дверну ручку.
Зрозумів, невиразно ворухнулось у голові. Щось відчув, коли побачив мене. Зрозумів, що це кінець. Прийшов додому. І ось…
Перед очима, розбігаючись лиховісними брижами, попливли чорні кола.
Який чудесний хист дав тобі Господь бог, Джонні.
(Я ЗІЗНАВСЯ)
— Джонні!.. — звідкись іздалеку. — Джонні, вам не…
Зникає… Все зникає. От і добре. А ще краще було б, якби він узагалі не вийшов з коми. Краще для всіх. Атож, була в нього така нагода.
— …Джонні…
Френк Додд прийшов сюди й перерізав собі горлянку, як то кажуть, від вуха до вуха, а надворі в цей час так завивав вітер, наче всі темні сили вихопилися з надр земних. Добрячий фонтан, як сказав батько однієї зими, років дванадцять тому, коли в них замерзли й лопнули труби в підвалі. Добрячий фонтан. Еге ж, з біса добрячий. Аж до стелі.
Джонні здавалося, що він тоді закричав, та згодом він не міг сказати напевне. Може, то був тільки внутрішній крик. Але йому хотілося закричати, щоб вилити весь жах, весь жаль і весь біль, які краяли йому серце,
А потім падав долілиць у темряву і радів, що падає. Він знепритомнів.
15
«Нью-Йорк таймс», 19 грудня 1975 р.
ЕКСТРАСЕНС ІЗ МЕНУ ПРИВОДИТЬ ШЕРИФА
В ДІМ ЙОГО ПОМІЧНИКА — УБИВЦІ —
ПІСЛЯ ОГЛЯДУ МІСЦЯ ЗЛОЧИНУ
(Спеціально для «Н.-Й. таймс»). Можливо, Джон Сміт із Паунела ніякий не екстрасенс, але не так просто буде переконати в цьому Джорджа Ф. Беннермена, шерифа округу Касл, що в штаті Мен. Доведений до розпачу після шостого вбивства із зґвалтуванням у невеликому місті Касл-Року на заході штату Мен, шериф зателефонував м-ру Смітові й попросив його приїхати в Касл-Рок і подати можливу допомогу в розслідуванні. Ім’я м-ра Сміта привернуло до себе увагу громадськості країни ще на початку цього року, коли він після чотирьох з половиною років перебування в непритомному стані вийшов з глибокої коми. Не так давно малошановний тижневик «Всепроникний погляд» оголосив м-ра Сміта шарлатаном, але шериф Беннермен на вчорашній прес-конференції висловився з цього приводу коротко: «Ми тут у Мені не дуже зважаємо на те, що набреде в голову якомусь нью-йоркському репортерові».
За словами шерифа Беннермена, м-р Сміт дослідив, повзаючи навкарачки, те місце в міському парку Касл-Рока, де вчинено шосте вбивство. При цьому він злегка обморозився, але встановив особу вбивці. Ним виявився Френклін Додд, помічник шерифа, що прослужив у поліції округу Касл п’ять років — стільки ж, скільки й сам Беннермен.
Улітку цього року м-р Сміт викликав у рідному штаті жваву полеміку, коли внаслідок екстрасенсорного прозирання повідомив свою лікарку-фізіотерапевта про те, що в її домі зайнялася пожежа, і його повідомлення виявилося цілком правдивим. На проведеній невдовзі після того прес-конференції один репортер зажадав, щоб м-р Сміт…
«Ньюсуїк», 24 грудня 1975 р., стор. 41.
НОВИЙ ГУРКОС
Скидається на те, що в нашій країні з’явився перший справжній екстрасенс від часів ясновидця Пітера Гуркоса, вихідця з Німеччини, що міг детально розповісти про приватне життя людини, доторкнувшись до її руки, срібної прикраси чи якоїсь речі із сумочки.
122 
