ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Слепая страсть

Лёгкий, бездумный, без интриг, довольно предсказуемый. Стать не интересно. -5 >>>>>

Жажда золота

Очень понравился роман!!!! Никаких тупых героинь и самодовольных, напыщенных героев! Реально,... >>>>>

Невеста по завещанию

Бред сивой кобылы. Я поначалу не поняла, что за храмы, жрецы, странные пояснения про одежду, намеки на средневековье... >>>>>

Лик огня

Бредовый бред. С каждым разом серия всё тухлее. -5 >>>>>

Угрозы любви

Ггероиня настолько тупая, иногда даже складывается впечатление, что она просто умственно отсталая Особенно,... >>>>>




  43  

І тільки в самому кінці все змінилося.

Стрілець відчув, як шлунок болісно відреагував на душевні муки, але вираз його обличчя не змінився. Він дивився, як димок від цигарки піднімається в розпечене повітря пустелі, і знову поринув у спогади минулого.

VIII

Небо було біле-біле, у повітрі висів запах дощу й щирилися приємні аромати живоплоту і зеленої парості. Стояла пізня весна, яку деякі називали Новою Землею.

Давид — маленька машина для знищення з яскравими золотистими очима, що тупо витріщалися на світ, — сидів на руці у Катберта. Ремінь із сиром'ятної шкіри, пристосований до його пут, недбало обвивався довкола Бертової руки.

Корт стояв неподалік двох хлопців: мовчазна постать у шкіряних штанях із латками та зеленій бавовняній сорочці, високо підперезаними старим солдатським ременем. Зелений колір сорочки зливався з живоплотом і дерном, яким був вистелений задній майданчик, де дами ще не починали грати в кульки.

— Приготуйся, — прошепотів Роланд до Катберта.

— А ми й так готові, — безапеляційним тоном заявив Катберт. — Правда ж, Даві?

Вони розмовляли низькою мовою, говіркою кухарчуків і поміщиків. Той день, коли їм буде дозволено в присутності інших користуватися власною мовою, був іще далеко.

— Чудовий день для цього. Чуєш запах дощу? Буде…

Корт різко підняв клітку, яку тримав у руках, її дверцята розчахнулися. Звідти вилетів голуб і, швидко тріпочучи крильми, стрімко полинув у небо. Катберт вхопився за прив'язь, але було вже запізно: сокіл знявся у повітря, і це тільки стало на перешкоді його злету. Різко змахнувши крилами, Давид умить виправив становище — стрімголов помчав угору, набираючи висоту, Щоб здобути над голубом перевагу.

Корт неквапом підійшов до хлопців і з розмаху зацідив величезним міцно стисненим кулаком у вухо Катбертові. Навіть не зойкнувши, хлопчик беззвучно впав, хоча губи й скривилися від болю. З вуха на яскраво-зелену траву повільно потекла цівка крові.

— Ти ловив ґав, шмаркач, — сказав він.

Катберт силкувався зіп'ятися на ноги.

— Благаю вас вибачити мене, Корте. Я просто…

Корт ударив іще раз, і Катберт знову повалився на землю. Тепер кров линула сильніше.

— Говори Високою Мовою, — тихо сказав Корт. У його монотонному голосі відчувалася властива п'яницям легка хрипота. — Спокутуй свою вину мовою цивілізації, заради якої люди не рівня тобі йшли на смерть, шмаркач!

Катберт знову спробував підвестися. Очі йому застилали сльози, але губи стислися у вузеньку смужку ненависті і не тремтіли.

— Я глибоко шкодую, — напруженим голосом мовив Катберт, намагаючись не втратити самовладання. — Я забув обличчя свого батька, але сподіваюсь, що прийде час, коли я володітиму його револьверами.

— Це правильно, неслуху, — сказав Корт. — Ти поміркуєш над своїми помилками, а голод допоможе тобі досягти в цьому успіху. Ніякої вечері. І сніданку теж ніякого.

— Дивіться! — крикнув Роланд, показуючи вгору.

Сокіл піднявся вище за голуба. На якусь мить він нерухомо завис у прозорому весняному повітрі, розкинувши дужі крила, а потім склав їх і каменем упав на свою жертву. Два тільця злилися в одне, і Роландові здалося, що він бачить у небі кров. Сокіл коротко скрикнув на знак тріумфу. Стріпуючи крильми і перевертаючись у повітрі, здобич падала на землю, і Роланд стрімко рвонув до місця падіння, залишивши позаду і Корта, і покараного Катберта.

Сокіл спустився вниз до своєї жертви і шматував, роздирав їй пухнасту білу грудку. Кілька пір'їн, повільно опускаючись на землю, тріпотілося на вітрі.

— Давиде! — крикнув до сокола хлопчик і кинув йому шматок кролячого м'яса з сумки. Гордо задравши голову й вихиливши спину, сокіл ухопив його на льоту і проковтнув, а Роланд зробив спробу знову посадити його на прив'язь.

Та все було марно: птах майже байдуже вивернувся і клювом видрав Роландові довгий клапоть шкіри, від чого на руці утворилася глибока рвана рана. А потім повернувся до своєї здобичі.

Застогнавши, Роланд ізнову, попереду затиснувши верткого гострого клюва рукою, на якій була шкіряна рукавиця, спробував затягнути петлю на прив'язі, і цього разу йому пощастило. Він дав соколові ще один шматок м'яса й накинув йому на голову ковпак. Давид слухняно вмостився в нього на зап'ясті.

З соколом на руці Роланд гордо випростався.

  43