Особенно,... 
68 
— Ясно, — сказав Гаррі, — і тепер ти хочеш покинути її з дитиною й утекти з нами?
Люпин зірвався на ноги, перекинувши стільця; він глянув на них таким лютим поглядом, що Гаррі вперше побачив у його людському обличчі тінь вовчої подоби.
— Невже ви не розумієте, що я накоїв зі своєю дружиною і зі своєю ще не народженою дитиною? Я не мав права з нею одружуватись, я зробив з неї парію!
Люпин віджбурнув ногою перекинутого стільця.
— Ви мене досі бачили тільки серед членів Ордену або під опікою Дамблдора в Гоґвортсі! Ви не уявляєте, як більшість чаклунської спільноти ставиться до таких, як я! Коли про мою ваду довідуються, то й розмовляти зі мною не хочуть! Невже ви не бачите, що я накоїв? Навіть її власна родина обурена нашим одруженням! Які батьки хотіли б, щоб їхня єдина дочка виходила заміж за вовкулаку? А дитина… дитина…
Люпин почав рвати на собі волосся й мав напівбожевільний вигляд.
— Такі як ми, зазвичай, не розмножуються! Дитина вдасться в мене, я переконаний… Як я зможу сам собі пробачити, якщо я свідомо йшов на ризик передати свою хворобу невинній дитині? А якщо якимось дивом вона й не буде така, як я, то все одно для неї буде в сто разів краще взагалі не мати батька, ніж його все життя соромитися!
— Ремусе! — прошепотіла Герміона зі слізьми на очах. — Не кажи так… чого б це дитина тебе соромилась?
— Ох, не знаю, Герміоно, — втрутився Гаррі. — Я б його, наприклад, соромився.
Гаррі не знав, де взялася в ньому лють, але вона підняла його на ноги. Люпин дивився на Гаррі так, наче той його
вдарив.
— Якщо новий режим вважає маґлородців недостойними, — сказав Гаррі, — то що він зробить з напіввовкулакою, чий батько — член Ордену? Мій тато загинув, захищаючи мене й маму, а ти чомусь вважаєш, що він би тобі порадив поки нути рідну дитину й податися з нами на пошуки пригод?
— Та як… як ти смієш? — процідив Люпин. — Ідеться не про прагнення… небезпек чи особистої слави… як ти смієщ навіть думати…
— Ти, мабуть, вважаєш себе відчайдушним сміливцем, урвав його Гаррі. —Хочеш зіграти роль Сіріуса…
— Не треба, Гаррі! — благала Герміона, але Гаррі не зводив лютого погляду з посинілого Люпинового лиця.
— Я сам собі не вірю, — не вгавав Гаррі. — Людина, що навчила мене боротися з дементорами — боягуз!
Люпин так стрімко вихопив чарівну паличку, що Гаррі не встиг сягнути по свою. Голосно бахнуло — і він полетів спиною назад, наче хтось його нокаутував. Гахнувся об стіну й сповз на підлогу, встигнувши тільки побачити, як майнув і зник за дверима край Люпинового плаща.
— Ремусе, Ремусе, вернися! — гукнула Герміона, проте Люпин не відповів. За мить вони почули, як грюкнули вхідні двері.
— Гаррі! — застогнала Герміона. — Як ти міг?
— Легко, — відповів Гаррі. Вік підвівся. Відчував, як росте ґуля там, де головою вдарився оостіну. Він і далі тремтів від злості.
— Чого ти на мене так дивишся! — ревкнув Герміоні.
— Не смій її чіпати! — вибухнув Рон.
— Стійте… стійте… тільки не бийтеся! — закричала Герміона, кидаючись поміж них.
— Не треба було казати таке Люпинові, — сказав Рон.
— Він сам напросився, — огризнувся Гаррі. У його голові блискавично мінялися уривки образів: Сіріус падає крізь завісу; Дамблдор нерухомо завис у повітрі; спалах зеленого світла і голос матері, що благає пощади…
— Батьки, — сказав Гаррі, — не повинні кидати дітей, хіба що… хіба що в них немає виходу.
— Гаррі… — Герміона заспокійливо простягла руку, але Гаррі її відштовхнув і відступив убік, дивлячись на вичаклу—ваний Герміоною вогонь. Колись він з цього каміна розмовляв з Люпином, шукаючи розради через Джеймса, і Люпинйого тоді заспокоїв. Тепер йому здалося, що в повітрі перед ним знову плаває бліде й замучене Люпинове обличчя. Він відчув неприємний приплив каяття. Рон і Герміона мовчали, але Гаррі не сумнівався, що вони переглядаються в нього за спиною, обмінюючись мовчазними репліками.
Він обернувся й устиг побачити, як вони поспіхом одвели очі одне від одного.
— Я розумію, що не треба було називати його боягузом.
— Не треба було, — одразу погодився Рон. — Але ж він саме так поводиться.
— Усе одно… —сказала Герміона.
— Розумію, — буркнув Гаррі. —Але якщо він тепер повернеться до Тонкс, то, може, варто було на таке піти?
Його слова прозвучали як благання. Герміона глянула на нього співчутливо, а Рон — невпевнено. Гаррі дивився собі під ноги, думаючи про батька. Чи Джеймс підтримав би Гаррі після всього сказаного Люпину, чи, навпаки, розгнівався б за те, як син повівся з його давнім шкільним другом?
68 
