Особенно,... 
65 
— Як твій колишній учитель захисту від темних мистецтв, я цілком з цим погоджуюсь. А от вам, Роне й Герміоно, не варто було так швидко знімати захист.
Вони збігли зі сходів до нього. Загорнутий у важкий чорний дорожний плащ, він був стомлений, але радий, що їх
побачив.
— Северус ще не з'являвся? — поцікавився він.
— Ні, — відповів Гаррі. — Як ситуація? Чи всі живі?
— Так, —сказав Люпин, — але за нами стежать. На площі стоять двоє смертежерів…
— …ми знаємо…
— …я мусив являтися точнісінько на найвищу сходинку перед вхідними дверима, щоб вони мене не побачили. Смертежери не знають, що ви тут, інакше їх було б значно більше. Вони спостерігають за всім, що хоч якось пов'язане з тобою, Гаррі. Ходімо вниз, я багато чого маю вам розповісти і розпитати, що було з вами, відколи ви покинули "Барліг".
Вони спустилися до кухні, Герміона спрямувала чарівну паличку на камін. Миттю зайнявся вогонь, створюючи ілюзію затишку серед голих кам'яних стін і відблискуючи на дерев'яній поверхні довжелезного столу. Люпин витяг з—під плаща кілька пляшок маслопива і всі посідали на стільці.
— Я міг би прибути ще три дні тому, але мусив позбутися смертежера, що за мною стежив, — сказав Люпин. — Отже, після весілля ви подалися прямо сюди?
— Ні, — відповів Гаррі, — аж після того, як нарвалися на двох смертежерів у кав'ярні на Тотенгем—Корт—Роуд.
Люпин аж облився маслопивом.
— Що?
Вони пояснили, що сталося. Коли закінчили, Люпин був спантеличений.
— Як же вони так швидко вас знайшли? Неможливо про стежити за тим, хто роз'являється, хіба що вчепитися за нього перед тим, як він зникне!
— Але ж малоймовірно, щоб вони в такий час просто собі прогулювалися по Тотенгем—Корт—Роуд? —знизав плечима Гаррі.
— Ми подумали, — боязко почала Герміона, — чи не міг на Гаррі залишитися Слід?
— Неможливо, — заперечив Люпин. Рон запишався, а Гаррі відчув, ніби йому з плечей упала гора. — До речі, якби Слід усе ще був на ньому, вони б уже точно знали, що Гаррі тут. Але я не збагну, як вони тебе вирахували на Тотенгем—Корт—Роуд, це дуже тривожно, дуже тривожно.
Однак, на думку Гаррі, зараз не це було найважливіше.
— Розкажи, що сталося після того, як ми зникли, бо ми від вас нічого не чули, відколи Ронів тато повідомив, що сім'я в безпеці.
— Нас усіх урятував Кінґслі, — пояснив Люпин. — Завдяки його попередженню більшість весільних гостей устигли роз'явитися ще до їхньої появи.
— А то були смертежери чи люди з міністерства? —втрутилася Герміона.
— І ті, й ті, бо тепер вони заодно, — відповів Люпин. — їх було з десяток, але вони не знали, Гаррі, що ти теж там був. До Артура дійшли чутки, що перш ніж убити Скрімджера, вони тортурами хотіли витягти з нього інформацію про місце твого перебування. Якщо це справді так, то він тебе не видав.
Гаррі зиркнув на Рона й Герміону. їхні обличчя віддзеркалювали шок і вдячність водночас. Гаррі недолюблював Скрімджера, але якщо Люпин казав правду, то на порозі смерті Скрімджер його все—таки захистив.
— Смертежери обшукали увесь "Барліг" згори донизу, — розповідав далі Люпин. — Знайшли упиря, але не захотіли до нього наближатися… потім багато годин допитували тих наших, хто не встиг утекти. Думали вибити хоч якусь інформацію про тебе, але ж ніхто, крім членів Ордену, не знав, що ти був у "Барлозі".
— Одночасно із вторгненням на весілля інші смертежери вривалися в усі будинки, мешканців яких підозрювали у зв'язках з Орденом. Це діялося по всій країні. Нікого не вбили, — одразу додав він, випереджаючи запитання, — але поводилися жорстоко. Спалили дім Дідалуса Діґла, хоч його, як ви знаєте, там не було, і закляли "Круціатусом" родину Тонксів. Знову ж таки, хотіли з'ясувати, куди ти подався, побувавши в них. Отож усі живі… звичайно, пережили потрясіння, але загалом з ними все гаразд.
— То смертежери зламали всі захисні закляття? — запитав Гаррі, пригадавши, як надійно діяли чари того вечора, коли він упав у саду в батьків Тонкс.
— Гаррі, зрозумій — тепер на боці смертежерів уся потуга міністерства, — пояснив Люпин. — Вони мають повноваження виконувати найбрутальніші закляття, не боячись, Що їх засічуть або заарештують. Вони подолали всі захисні закляття, які ми начаклували проти них, і навіть не приховували, навіщо прийшли.
— А як вони виправдовують тортури, за допомогою яких хочуть дізнатися, де перебуває Гаррі?—ледве чутно запитала Герміона.
65 
