ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Невеста по завещанию

Очень понравилось, адекватные герои читается легко приятный юмор и диалоги героев без приторности >>>>>

Все по-честному

Отличная книга! Стиль написания лёгкий, необычный, юморной. История понравилась, но, соглашусь, что героиня слишком... >>>>>

Остров ведьм

Не супер, на один раз, 4 >>>>>

Побудь со мной

Так себе. Было увлекательно читать пока герой восстанавливался, потом, когда подключились чувства, самокопание,... >>>>>

Последний разбойник

Не самый лучший роман >>>>>




  221  

— А чому мені не можна отримати цю інформацію?

— Я намагаюся не класти всі свої таємниці в один кошик, тим паче в кошик, що вже так давно погойдується в руці Лорда Волдеморта.

— Я це роблю за твоїм наказом!

— І робиш надзвичайно добре. Не думай, Северусе, що я недооцінюю ту небезпеку, якій ти постійно себе піддаєш. Давати Волдемортові нібито безцінну інформацію, приховуючи водночас найсуттєвіші деталі — такої роботи я не зміг би довірити нікому, крім тебе.

— Однак ти значно більше покладаєшся на хлопця, неспроможного освоїти блокологію, котрий чаклує дуже посередньо і має прямий зв'язок зі свідомістю Темного Лорда!

— Волдеморт боїться цього зв'язку, — відказав на це Дамблдор. — Нещодавно він на собі відчув, що для нього насправді означає можливість поділитися з Гаррі свідомістю. Це був біль, якого він ще не зазнавав ніколи. Він більше не наважиться опанувати свідомістю Гаррі, я в цьому переконаний. Принаймні, не таким чином.

— Я не зрозумів.

— Покалічена душа Лорда Волдеморта не витримує близького контакту з такою душею, як у Гаррі. Як не витримує

контакту язик із замерзлим металом або людська плоть з вогнем…

— Душа? Але ж ми говорили про свідомість, про розум!

— У випадку з Гаррі й Лордом Волдемортом, кажучи про одне, маєш на увазі й інше.

Дамблдор озирнувся, переконуючись, що вони самі. Дійшли вже майже до Забороненого лісу, а поблизу нікого не було

видно.

— Після того, як ти мене вб'єш, Северусе…

— Ти не хочеш мені нічого розповідати, і водночас сподіваєшся від мене цієї послуги! —огризнувся Снейп, і справжній гнів спалахнув на його худому лиці. — Дамблдоре, ти вважаєш, що це само собою зрозуміло! А може, я вже передумав!

— Ти дав мені слово, Северусе. До речі, про послуги, які ти пообіцяв зробити —ти ж нібито погодився пильнувати за нашим юним слизеринським другом?

Снейп ішов сердитий і бунтівний. Дамблдор зітхнув.

— Приходь до мене в кабінет, Северусе, об одинадцятій вечора, і ти не нарікатимеш, що я тобі не довіряю…

Вони знову опинилися в Дамблдоровому кабінеті. За вікнами було вже темно. Фоукс мовчав, Снейп сидів нерухомо, а Дамблдор ходив довкола нього й говорив.

— Гаррі не повинен нічого знати до останньої миті, поки це не стане необхідно, бо інакше де в нього візьметься сила зробити те, що він мусить зробити?

— А що він мусить зробити?

— Це залишиться поміж Гаррі і мною. А зараз слухай уважно, Северусе. Настане час… після моєї смерті… не сперечайся і не перебивай! Настане час, коли Лорд Волдеморт почне боятися за життя своєї змії.

— Наджіні? — здивувався Снейп.

— Саме так. Якщо настане час, коли Лорд Волдеморт пере стане посилати свою змію виконувати його накази, а три матиме її задля безпеки біля себе, під магічним захистом, тоді, гадаю, можна буде Гаррі сказати.

— Що сказати?

Дамблдор важко зітхнув і заплющив очі.

— Сказати, що тієї ночі, як Лорд Волдеморт намагався його вбити, а Лілі захистила його своїм життям, наче щитом, смертельне закляття рикошетом вразило самого Лорда Волдеморта, і часточка Волдемортової душі відкололася, щоб з'єднатися з єдиною живою душею, що залишалася в зруйнованому домі. Часточка Лорда Волдеморта живе в самому Гаррі, і саме через це він наділений здатністю роз мовляти зі зміями і має той зв'язок зі свідомістю Лорда Волде морта, якого він і досі ще не збагнув. І доки ця часточка душі, про яку не знає й сам Волдеморт, залишається поєднана з Гаррі й захищена ним, Лорд Волдеморт не може померти.

Здавалось, ніби Гаррі стежить за цими двома чоловіками з кінця довжелезного тунелю, так далеко були вони від нього й так дивно відлунювали в його вухах їхні голоси.

— Отже, хлопець… хлопець має померти? — незворушно запитав Снейп.

— До того ж, від руки Волдеморта, Северусе. Це дуже суттєво.

Знову запала мовчанка. Тоді Снейп сказав:

— Я думав… усі ці роки… що ми оберігали його заради неї. Заради Лілі.

— Ми оберігали його, бо треба було його навчити, виховати, дати змогу випробувати свою силу, — пояснив Дамблдор, не розплющуючи очей. —Тим часом зв'язок між ними дедалі міцнішає, поширюється, наче вірус. Інколи мені здавалося, що він уже й сам це запідозрив. Якщо я в ньому не помиляюся, він так усе влаштує, що коли вже вирушить назустріч смерті, то це означатиме і справжній, остаточний, кінець Волдеморта.

Дамблдор розплющив очі. Снейп сидів, охоплений жахом. —Ти оберігав його життя, щоб він міг померти в належний час?

  221