18 
— Експеліармус! —закричав Гаррі.
— Це він, це він, це справжній!
Гаррі добре чув цей вигук смертежера в каптурі, незважаючи на оглушливе ревіння мотоциклетного двигуна. Наступної миті обоє переслідувачів розвернулися назад і зникли.
— Гаррі, шо си стало? — заревів Геґрід. — Де вони?
— Не знаю!
Проте Гаррі злякався. Смертежер у каптурі крикнув "це справжній" — як же він довідався? Гаррі роззирнувся в темній порожнечі й відчув її зловісність. Де ж це вони?
Він перекрутився на сидінні, щоб дивитися вперед, і вчепився за Геґрідову куртку.
— Геґріде, повтори фокус з драконячим вогнем, тікаймо звідси!
— Ну, то тримай си міцно, Гаррі!
Знов почулося несамовите ревіння й скрегіт, а з вихлопної труби шугонув біло—голубий вогонь. Гаррі відчув, що ось—ось зірветься з сидіння, а Геґрід повалився на нього спиною, ледве втримуючи в руках кермо…
— Я си гадаю, що ми від них утекли, Гаррі, ми своє зро били! — закричав Геґрід.
Але Гаррі не був такий певний. Його охопив страх, коли він озирався довкола, придивляючись, звідки вигулькнуть переслідувачі… Чому вони повернулися назад? Один з них ще мав чарівну паличку… "Це він, це справжній"… вигукнули вони, коли він зробив спробу роззброїти Стена…
— Ми майже на місці, Гаррі, ше троха й усе!—крикнув Геґрід.
Гаррі відчув, що мотоцикл почав потроху знижатися, хоч вогники на землі були ще далекі, мов зорі. І тут шрам на його чолі почав пекти, наче від вогню. Коли обабіч мотоцикла зринуло по смертежеру, ще два смертельні закляття, випущені ззаду, пролетіли за кілька міліметрів од Гаррі…
І тут Гаррі побачив його. Волдеморт летів, мов несений вітром дим, без мітли чи тестрала, його змієподібне лице виблискувало в темряві, а білі пальці піднімали чарівну паличку…
Геґрід заревів з переляку й скерував мотоцикла вертикально вниз. Хапаючись за соломинку, Гаррі навмання кидав у вир ночі приголомшливі закляття. Він бачив, як повз нього пролетіло чиєсь тіло, і зрозумів, що у когось влучив, однак тут же почув, як щось бабахнуло і з двигуна полетіли іскри. Мотоцикл падав по спіралі вниз, цілком вийшовши з—під контролю…
Цівки зеленого світла знову шугонули повз них. Гаррі не тямив, де небо, а де земля. Його шрам палав, він щомиті очікував смерті. Якась постать у каптурі на мітлі була зовсім поруч, він побачив, як вона піднімає руку…
— НІ!
З лютим криком Геґрід стрибнув з мотоцикла на того смертежера. Гаррі з жахом побачив, як Геґрід і смертежер зникають унизу, бо їхня спільна вага була завелика для мітли…
Ледве тримаючись коліньми за мотоцикл, що падав каменем, Гаррі почув Волдемортів крик: — Мій!
Це був кінець. Він уже не бачив і не чув Волдеморта. Помітив іншого смертежера, що відлітав кудись убік, і почув:
— Авада…
Пекучий біль у шрамі змусив Гаррі заплющити очі, а його чарівна паличка почала діяти на власний розсуд. Він відчув, як вона потягла його руку по колу, немовби величезний магніт, побачив крізь напівзаплющені повіки струмінь золотистого вогню, почув якийсь тріск і лютий крик. Смерте—Жери зарепетували, а Волдеморт крикнув: — Ні!
Невідомо як ніс Гаррі опинився за якийсь сантиметр від кнопки з драконовим вогнем. Він ударив по ній вільною рукою — і мотоцикл вистрілив у повітря вогнем, шугонувши прямісінько до землі. — Геґріде! — гукнув Гаррі, з останньої сили чіпляючись за мотоцикл. — Геґріде… А кціо Геґрід!
Мотоцикл, притягуваний землею, набирав швидкість. Гаррі, обличчя якого було на рівні керма, нічого не бачив, крім далеких вогників, що з кожною миттю наближалися. Він зараз розіб'ється й нічого вже не вдієш. Він знову почув за спиною крик…
— Паличку, Селвіне, дай мені свою паличку!
Він відчув Волдеморта до того, як побачив. Скоса глянув у його червоні очі, впевнений, що це останнє, що він бачить у житті: Волдеморт знову приготувався вразити його за кляттям…
І тут Волдеморт пропав. Гаррі глянув униз і побачив Геґріда, що лежав на землі, розчепіривши руки й ноги. Вік щосили рвонув на себе кермо, щоб не врізатися в нього, навпомацки шукаючи гальма, і зі страхітливим гуркотом, аж здригнулася земля, шубовснув у якийсь заболочений ставок.
— РОЗДІЛ П'ЯТИЙ —
Полеглий воїн
— Геґріде?
Гаррі силкувався видертися з купи металолому і шкіри, намагався встати, однак руки не знаходили в багнистій воді опори. Він не розумів, де зник Волдеморт, і боявся, що той от—от налетить на нього з темряви. Щось гаряче й вологе стікало з чола й підборіддя. Він виповз зі ставка й пошкутильгав до великого темного тіла, що лежало на землі — до Геґріда.
18 
