143 
— Добре, га? — радісно запитав Рон.
— Класно, — відповів Гаррі.
— Вони такі відважні, — захоплено зітхнула Герміона. — Якби їх знайшли…
— Вони постійно переміщаються, — сказав Рон. — Як і ь. — А чули, що сказав Фред? — схвильовано запитав Гаррі.
Тепер, коли передача закінчилася, його думки знову повернулися до всепоглинаючої манії. — Він за кордоном! Він і досі шукає чарівну паличку, я так і знав!
— Гаррі…
— Герміоно, чого ти так уперто не хочеш цього визнати?
Вол…
— ГАРРІ, НЕ СМІЙ!
— … деморт шукає бузинову паличку!
— Це ім'я — табу! — загорлав Рон, зриваючись на ноги, бо надворі коло намету щось голосно ляснуло. — Я ж тобі казав, Гаррі, що нам більше не можна його називати… треба захиститися новими закляттями—оберегами… швид ко… вони так знаходять…
Але зненацька Рон замовк, і Гаррі знав чому. Стереоскоп на столі засвітився й закрутився. Почулися голоси, вони швидко наближалися — грубі й збуджені голоси. Рон витяг з кишені світлогасник і клацнув. Усі лампи згасли.
— Виходьте з піднятими руками! — пролунав у темряві хрипкий голос. — Ми знаємо, що ви там! На вас націлено півдесятка чарівних паличок, і нам плювати, в кого влучать закляття!
— РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТІЙ —
Маєток Мелфоя
Гаррі глянув на друзів, але в темряві розрізнив тільки їхні силуети. Побачив, що Герміона націлила чарівну паличку, але не надвір, а йому в лице. Щось бахнуло, спалахнуло біле світло, і він аж зігнувся від болю, нічого не бачачи. Відчув долонями, як швидко розбухає обличчя, й важкі кроки затупали навколо нього.
— Вставай, паскудо!
Незнайомі руки грубо підняли Гаррі з землі. Не встиг він їх зупинити, як хтось понишпорив у його кишенях і забрав тернову чарівну паличку. Гаррі затулив долонями обличчя, що нестерпно боліло й було якесь незнайоме під пальцями — обважніле, набрякле й пухке, наче від сильної алергії. Очі перетворилися на щілинки, крізь які він ледве бачив. Окуляри десь упали, коли його витягали з намету. Розрізняв розмиті постаті чотирьох чи п'ятьох чоловіків, що приборкували Рона й Герміону.
— Геть… від… неї! — закричав Рон. Звук ударів кулаками по тілу годі було з чимось переплутати. Рон застогнав від болю, а Герміона крикнула:
— Не займайте його, не рухайте!
— Твоєму кавалерові буде ще гірше, якщо він виявиться в моєму списку, — пролунав до жаху знайомий хрипкий голос. — Дуже приємна дівчинка… яке задоволення… я так люблю м'якеньку шкірку…
Гаррі трохи не знудило. Він упізнав цей голос — Фенрір Ґрейбек, вовкулака, якому дозволили носити мантію смертежера як подяку за його звірячу жорстокість.
— Обшукати намет! — звелів інший голос.
Хтось жбурнув Гаррі долілиць на землю. Глухий удар засвідчив, що поруч кинули Рона. Чулися кроки й гуркіт. Це чоловіки перекидали стільці, обшукуючи намет.
— Ану глянемо, хто тут у нас, — пролунав над головою зловтішний Ґрейбеків голос, і Гаррі перекинули на спину. Світло чарівної палички впало на лице і Ґрейбек зареготав.
— Такі мармизи треба маслопивом запивати. Що з тобою сталося, почваро?
Гаррі відповів не зразу.
— Я тебе питаю, —повторив Ґрейбек, а Гаррі отримав удар у живіт, від якого аж зігнувся, — що сталося?
— Ужалило, —пробурмотів Гаррі. — Щось мене вжалило.
— Ага, схоже на це, —пролунав другий голос.
— Як твоє прізвище? — прогарчав Ґрейбек. —Дадлі, — відповів Гаррі.
— А ім'я?
— Я… Вернон. Вернон Дадлі.
— Перевір список, Скабіор, — розпорядився Ґрейбек, і Гаррі почув, як той почовгав до Рона. — А ти хто, рудий?
— Стен Шанпайк, — відповів Рон.
— Так ми й повірили, — сказав чоловік на прізвище Скабіор. — Що ми, Стена Шанпайка не знаємо? Він же на нас працює.
Знову почувся глухий удар.
— Я… Б—барді, —застогнав Рон, і Гаррі зрозумів, що в нього в роті повно крові. — Барді Відлі.
— Візлі? — проскреготів Ґрейбек. — То ти пов'язаний зі зрадниками роду, навіть якщо й сам не бруднокровець. І нарешті, твоя юна гарненька подружка… — Він це сказав так пожадливо, що в Гаррі мороз пройшов по спині.
— Не спіши, Ґрейбек, —застеріг Скабіор, а інші загиготіли.
— Ой, та я ще не кусаю. Ану, чи пригадає вона своє ім'я швидше за Барні. Ти хто, симпатюля?
— Пенелопа Клірвотер, — відповіла Герміона. Голос її, хоч і повний жаху, звучав переконливо.
143 
