Особенно,... 
73 
Він тупотів по хаті, заварюючи чай у велетенському чайнику, й не переставав бурчати. Нарешті з грюкотом поставив перед ними три завбільшки як відра кухлі коричнево-червоного чаю і тарілку твердого, мов камінь, печива. Гаррі був такий голодний, що схопив навіть цей неїстівний взірець Геґрідової кулінарії.
- Геґріде, - боязко сказала Герміона, коли він теж сів за стіл і почав з такою злістю чистити картоплю, немовби кожнісінька бульба була його особистим ворогом,-знаєш, ми дуже хотіли й далі вивчати догляд за магічними істотами.
Геґрід знову щосили пирхнув. Гаррі навіть здалося, що на картоплю чвиркнуло щось велике з носа, і в душі зрадів, що вони не залишаються на вечерю.
- Це правда! - наполягала Герміона. - Але в наших розкладах просто не знайшлося місця дня твого предмета!
- Угу. Аякже, - знову повторив Геґрід.
Щось дивно хлюпнуло і друзі озирнулися. Герміона верескнула, а Рон зіскочив зі стільця й відбіг якнайдалі від великої діжки, що стояла в кутку, і яку вони щойно помітили. Там було повно якихось личинок завдовжки сантиметрів по тридцять-білих, слизьких і в'юнких.
- Що то таке, Геґріде? - запитав Гаррі, намагаючись продемонструвати не відразу, а цікавість, та кам'янисте печиво усе ж таки відклав.
- Та то велетенські черви, - пояснив Геґрід.
- І що з них виросте?… - боязко поцікавився Рон.
- Та ніц з них не виросте, - сказав Геґрід. - То харчі для Араґоґа.
І він несподівано розридався.
- Геґріде! - Герміона зірвалася з місця, оббігла навколо стола, старанно обминаючи діжку з личинками, і обняла його за тремтячі плечі.
- Се… він…-давився Геґрід слізьми, що лилися з його чорних, мов жучки, очей, і витирав лице фартухом. - Се… Араґоґ… гадаю, же він си вмирає… він улітку занедужав, і йому не стає ліпше… не знаю, що мені роботи, коли він… коли він… ми так довго були разом…
Герміона поплескала Геґріда по плечі, не знаючи, що й казати. Гаррі знав, що вона відчуває. Знав, що Геґрід міг подарувати злому дракончикові іграшкового ведмедика, бачив, як Геґрід лагідно щось наспівував велетенським, оздобленим присосками й жалами, скорпіонам, або вмовляв бути чемним свого дратівливого брата-велета. Незбагненна була його любов до різних потвор, але це захоплення було найдавніше: Араґоґ, величезний павук, що вмів говорити й мешкав у глибині Забороненого лісу. Чотири роки тому Гаррі з Роном ледве від нього врятувалися.
- Чи ми можемо… чи ми можемо якось допомогти? - запитала Герміона, незважаючи на шалені Ронові гримаси та відчайдушне хитання головою.
- Не знаю, Герміоно, -давився потоками сліз Геґрід. - Видиш, їхнє плем'я… Араґоґова родина… вони стали якісь чудернацькі, коли він занедужав… троха неспокійні…
- Ага, ми це теж помічали, - пробурмотів собі під ніс Рон.
- … си не думаю, що комусь, окрім мене, безпечно бувати біля їхнього поселення, - Геґрід гучно висякався у фартух і підвів голову. - Але дякую за пропозицію, Герміоно… це так файно з твого боку…
Після цього атмосфера в кімнаті значно потеплішала, і хоч ні Гаррі, ні Рон не виявляли бажання йти годувати гігантського смертоносного павука велетенськими червами, Геґрід, здається, вже не сумнівався, що вони залюбки це зробили б, і знову став самим собою.
- Йой, я завше знав, як тяжко буде втиснути мої уроки у ваші розклади, - похмуро сказав він, доливаючи їм чаю. - Навіть якби ви звернулися по часовороти…
- Це б не допомогло, - заперечила Герміона. - Ми розтрощили увесь запас міністерських часоворотів, коли були там влітку. Про це писали в «Щоденному віщуні».
- А-а, ну то файно, - зітхнув Геґрід. - То ви ніц не могли вдіяти… Вибачайте, що я… знаєте, як то воно… я си зажурив Араґоґом… і ще я думав, от якби ж то вас учила професорка Граблі-Планка…
Тут уже всі троє друзів категорично й лицемірно заявили, що з професорки Граблі-Планки, яка кілька разів підміняла Геґріда, вчителька була жахлива, тож урешті-решт Геґрід, махаючи їм у сутінках на прощання рукою, мав цілком життєрадісний вигляд.
- Я вмираю з голоду, - сказав Гаррі, коли Геґрід зачинив двері, і вони поспішили по темній безлюдній території до школи. Від спроб розгризти кам'яне печиво Гаррі відмовився, коли в роті загрозливо затріщав кутній зуб. - А ще я повинен увечері відбувати покарання в Снейпа, і на вечерю маю дуже мало часу…
Коли вони зайшли до замку, то помітили Кормака Маклаґена, що зібрався пройти у Велику залу. Хлопець потрапив у двері аж з другої спроби; за першим разом просто зрикошетив від одвірка. Рон зловтішно засміявся й зайшов услід за ним до зали, а от Гаррі схопив Герміону за руку й затримав.
73 
