Особенно,... 
72 
- Його сестра подавала м'яча не по-справжньому. - грізно заявив Маклаген. На скроні в нього пульсувала жилка, схожа на ту, що її так часто Гаррі бачив у дядька Вернона. - Вона навмисне била йому легенько.
- Дурниці, -холодно заперечив Гаррі. -Саме її удар він ледь не пропустив.
Маклаген ступив крок до Гаррі; Гаррі цього разу вже не відсахнувся.
- Дай мені ще одну спробу.
- Ні, - відповів Гаррі. - Ти її вже мав. Відбив чотири м'ячі. Рон відбив п'ять. Рон - воротар, він виграв чесно і справедливо. Іди собі.
На якусь мить Гаррі подумав, що Маклаген його вдарить, але той задовольнився гидкою гримасою і рвонув геть, гарчачи якісь погрози.
Гаррі обернувся й побачив свою нову команду, що сяяла усмішками.
- Молодці, - крикнув він їм. - Ви дуже добре літали…
- Роне, ти класно ловив!
Цього разу до них і справді бігла з трибун Герміона; Гаррі побачив Лаванду, що йшла з поля під руку з Парваті; на її обличчі читалося роздратування. Рон був страшенно собою задоволений, здавалося, він навіть повищав, коли всміхався Герміоні та своїй новій команді.
Призначивши перше повноцінне тренування на четвер, Гаррі, Рон та Герміона попрощалися з новою командою і пішли до Геґріда. Розмите сонце намагалося пробитися крізь хмари. Нарешті перестало мрячити. Гаррі зголоднів як вовк; він сподівався, що в Геґріда знайдеться щось перекусити.
- Я думав, що пропущу той четвертий штрафний, - радісно розповідав Рон. - Демелза вдарила дуже підступно, ви бачили, трохи підкрутила…
- Так-так, ти був неперевершений, - похвалила його Герміона з дивною усмішкою.
- Принаймні я був кращий за Маклаґена,-радів Рон. - Ви бачили, як його за п'ятим разом занесло геть не в той бік? Наче його хтось приголомшив…
На подив Гаррі, Герміона на цих словах зашарілася. Рон цього не помітив; він дуже захопився детальним описом усіх відбитих ним м'ячів.
Великий сірий гіпогриф Бакбик сидів на прив'язі біля Геґрідової хатини. Він клацнув своїм гострющим, як бритва, дзьобом і повернув до них величезну голову.
- Ой, мамонько, - забідкалася Герміона. - Він усе одно страшнуватий, правда?
- Та ну, ти ж на ньому вже літала, невже забула?-скривився Рон.
Гаррі вийшов наперед і низько вклонився гіпогрифові, не зводячи з нього очей і не кліпаючи. Минуло кілька секунд, і Бакбик теж уклонився.
- Як ся маєш? - привітався з ним тихенько Гаррі й підійшов ближче, щоб погладити його пір'їсту голову. - Сумуєш за ним? Але ж тобі і в Геґріда добре, правда?
- Йой! - пролунав гучний голос.
З-за хатини вийшов Геґрід у великому квітчастому фартусі; він ніс лантух з картоплею. Його величезний вовкодав Іклань, що дріботів поруч, глухо гавкнув і рвонувся вперед.
- Тікайте! Він вам пальці… йой. Та се ви.
Іклань стрибав на Герміону й на Рона, намагаючись лизнути їх у вуха. Геґрід на якусь мить затримався, подивився, а тоді відвернувся й зайшов у свою хатину, різко зачинивши за собою двері. - Ой мамонько! - збентежилася Герміона.
- Не зважай, - спохмурнів Гаррі. Він підійшов до дверей і загрюкав.
- Геґріде! Відчини, ми хочемо з тобою поговорити!
Зсередини не долинало ані звуку.
- Якщо не відчиниш, ми виб'ємо двері! - погрозив Гаррі, виймаючи чарівну паличку.
- Гаррі!-злякалася Герміона. - Невже ти… -Так! - підтвердив Гаррі. - Відійдіть…
Та він не встиг договорити, бо двері відчинилися, як Гаррі й сподівався, і на порозі виріс Геґрід, пропікаючи Гаррі поглядом. Навіть у кумедному квітчастому фартушку він мав доволі загрозливий вигляд.
- Я вчитель! - заревів він на Гаррі. - Вчитель, чуєш, Поттер! Як ти смів погрожувати, що виб'єш мої двері!
- Вибачте, пане, - наголосив на останньому слові Гаррі, ховаючи чарівну паличку.
Геґрід був приголомшений.
- Відколи се ти мовиш мені «пане»?
- А відколи це ви кажете мені «Поттер»?
- Йой, який мудрагель, - прогарчав Геґрід. - Дуже потішно. Перехитрив мене, га? Ну, то файно, заходьте вже, невдячні малі…
Похмуро щось бурмочучи, він відійшов, щоб їх пропустити. Герміона прослизнула в хату за Гаррі; видно було, що вона налякана.
- Ну? - сердито буркнув Геґрід, коли гості посідали за величезним столом, а Іклань одразу поклав голову Гаррі на коліна, обслинивши йому всю мантію. - Що там? Жалієте мене? Гадаєте, що я самотній?
- Ні,-заперечив Гаррі. - Просто хотіли тебе побачити.
- Ми за тобою скучили! - тремтячим голосочком додала Герміона.
- Скучили? - пирхнув Геґрід. - Угу. Аякже.
72 
