Последние отзывы

  67  

Оґден, рятуючись, кинувся тікати. Дамблдор показав, що треба бігти за ним, і Гаррі негайно його послухався. Від Меропиного вереску аж у вухах позакладало.

Оґден помчав доріжкою вгору, вискочив, затуляючи голову руками, на головну вулицю і зіштовхнувся з лискучим гнідим конем, на якому сидів напрочуд вродливий чорнявий юнак. Юнак і гарненька дівчина, що їхала поруч на сірому коні, вибухнули реготом, побачивши, як Оґден відлетів, неначе м'яч, від кінського боку й, петляючи, побіг по дорозі, з голови до п'ят у пилюці, а його сюртук розвівався в нього спиною.

- Думаю, Гаррі, цього вистачить, -Дамблдор узяв Гаррі за лікоть і потяг. Наступної миті вони вже, невагомі, линули крізь темряву, аж доки приземлилися в Дамблдоровому, уже оповитому сутінками, кабінеті.

- Що було далі з тією дівчиною в хатині? - відразу запитав Гаррі, коли Дамблдор засвітив помахом чарівної палички додаткові лампи. - Меропою, чи як там її звати?

- Вона залишилася жива, - відповів Дамблдор, умощуючись за столом і показуючи Гаррі, щоб теж сідав. - Оґден явився в міністерство й за чверть години повернувся з підмогою. Морфін з батьком спробували чинити опір, але їх приборкали, забрали з хатини, а згодом Чарверсуд визнав їх винними. Морфіна, на совісті якого вже були й інші напади на маґлів, засудили до трьох років ув'язнення в Азкабані. Ярволод, який поранив, окрім Оґдена, ще кількох міністерських працівників, отримав півроку. -Ярволод? - здивовано перепитав Гаррі. - Саме так, - схвально посміхнувся Дамблдор. - Я радий, що ти все пам'ятаєш. -Той старий був?…

- Волдемортів дід, - підтвердив здогад Дамблдор. - Ярволод, його син Морфін і дочка Меропа були останні з стародавнього чаклунського роду Ґонтів, відомого своєю неврівноваженістю та схильністю до насильства, що передавалися з покоління в покоління через їхній звичай одружуватися на двоюрідних братах і сестрах. Нерозважливість у поєднанні з великою любов'ю до надмірності призвела до того, що родинне багатство було розтринькане за декілька поколінь до народження Ярволода. Йому, як ти бачив, довелося жити вбого й злиденно, наодинці зі своїм надзвичайно паскудним характером, необмеженою зарозумілістю та пихою, а також з деякими успадкованими родинними реліквіями, що їх він цінував не менше, ніж рідного сина і значно більше, ніж дочку.

- То Меропа, - Гаррі нахилився до Дамблдора, - то Меропа… пане директоре, це означає, що вона… Волдемортова мати?

- Саме так, - підтвердив Дамблдор. - І ще так сталося, що ми мигцем побачили Волдемортового батька. Цікаво, чи ти його помітив?

- Той маґл, на якого нападав Морфін? Юнак на коні?

- Дуже-дуже добре, - засяяв Дамблдор. - Так, то був Том Редл-старший, вродливий маґл, який частенько проїжджав повз Ґонтову хатину, і в якого потай і пристрасно була закохана Меропа Ґонт.

- І вони врешті-решт одружилися? - недовірливо перепитав Гаррі, якому важко було уявити кохання між такими абсолютно різними людьми.

- Мені здається, ти забуваєш, - вів далі Дамблдор, - що Меропа була відьмою. Не думаю, що вона могла гідно виявляти свій магічний хист, коли її тероризував рідний батько. Але коли Ярволод і Морфін опинилися в Азкабані, коли вона залишилася одна і вперше в житті відчула себе вільною, саме тоді, я впевнений, вона й змогла нарешті дати волю своїм прихованим здібностям і вирішила покінчити з тим жалюгідним існуванням, яке вела аж вісімнадцять років. Як ти гадаєш, до чого могла вдатися Меропа. щоб примусити Тома Редла забути про свою подругу-маґелку й натомість покохати її саму?

- До закляття "Імперіус"? - припустив Гаррі. - Чи до любовного зілля?

- Дуже добре. Особисто я схиляюся до думки, що вона скористалася любовним зіллям. Я впевнений, що це їй здалося романтичнішим засобом, і, гадаю, що не так і важко було якогось спекотного дня, коли Редл їхав верхи сам, дати йому напитися. Так чи так, а за кілька місяців після тієї сцени, свідками якої ми щойно були, в селі Малий Геґлтон вибухнув страшенний скандал. Можеш собі уявити, скільки пліток породила втеча панського сина з дочкою місцевого волоцюги Меропою.

Однак те. як були вражені селяни-ніщо проти потрясіння, якого зазнав Ярволод. Він повернувся з Азкабану, сподіваючись, що дочка покірно його чекає з розігрітим обідом на столі. Та замість цього він побачив шар пилу на палець завтовшки та її прощальну записку з поясненнями, що вона вчинила.

Як мені вдалося розкопати, відтоді він ані разу не називав її імені і навіть не згадував про її існування. Потрясіння, завдане її втечею, призвело, мабуть, до його наглої смерті… хоч, може, він так і не навчився здобувати собі харчі. Азкабан надзвичайно виснажив Ярволода. і він не дожив до повернення Морфіна.

  67