Особенно,... 
89 
Лише тоді Гаррі зауважив, що стоїть у Квірела за спиною. То було дзеркало Яцрес.
— Це дзеркало — ключ для здобуття каменя, — бурмотів Квірел, поплескуючи рукою по рамі. — Хто, крім Дамблдора, міг би таке вигадати… Але ж він у Лондоні, а коли вернеться, я вже буду далеко!
Гаррі не мав іншої ради, як безперервно розмовляти з Квірел ом, і таким чином не давати йому зосередитися на дзеркалі.
— Я бачив вас зі Снейпом у лісі, — вирвалося в нього.
— Так, — ліниво підтвердив Квірел, обходячи дзеркало й зазираючи туди. — Снейп тоді ще чіплявся до мене і намагався вивідати, до чого я вже дійшов. Постійно мене підозрював. Старався залякати… Наче це було йому під силу: адже мене підтримував сам лорд Волдеморт!
Квірел вийшов з-за дзеркала й пожадливо втупився в нього.
— Я бачу камінь… Я вручаю його своєму Панові… Але де ж він?..
Гаррі намагався послабити мотузки, якими був зв'язаний, але ті не піддавалися. Він мусив відвертати увагу Квірела від дзеркала.
— Але Снейп, здається, завжди мене ненавидів, — сказав він.
— Ох, звісно, — недбало погодився Квірел, — ще й як ненавидів! Він був у Гоґвортсі разом з твоїм батьком, — ти цього не знав? Вони не терпіли один одного! Проте він ніколи не прагнув твоєї смерті.
— Але кілька днів тому я чув, як ви ридали. Мені здалося, що Снейп вам погрожував…
На Квіреловому обличчі вперше промайнув страх.
— Іноді, — сказав він, — мені буває нелегко виконувати накази свого Пана. Він — великий чаклун, а я слабкий чоловік…
— Тобто, це він тоді був у тій кімнаті з вами? — здивувався Гаррі.
— Він зі мною всюди, хоч би де я був, — спокійно відповів Квірел. — Я зустрів його, мандруючи по світу. Я був молодий і дурний, сповнений усіляких безглуздих ідей про добро і зло. Лорд Вол-Деморт довів мені, як я помилявся. Немає добра і зла, є тільки могутність і ті, хто заслабкий, щоб її Прагнути… Відтоді я вірно йому служив, хоч не раз і підводив… Він мусив бути дуже суворим зі мною.
Квірел раптом здригнувся.
— Так просто він не прощає помилок. Коли я не зумів украсти камінь із "Ґрінґотсу", він був дуже незадоволений. Покарав мене… вирішив пильніше стежити за мною…
Голос Квірела затих. Гаррі пригадав свою подорож на алею Діаґон. Як міг він бути таким дурнем? Саме тоді він уперше побачив Квірела, ще й тиснув йому руку в "Дірявому Казані".
Квірел тихо лайнувся.
— Нічого не розумію… Може, той камінь всередині дзеркала? Може, його треба розбити?
Гаррі перебирав у голові різні варіанти.
"Чого в цю мить я хочу найдужче в світі? — думав він. — Я хочу знайти камінь раніше від Квірела. Отже, якщо я гляну в дзеркало, то побачу, як знаходжу його, тобто побачу, де він схований!.. Але як подивитися, щоб Квірел не розгадав моїх намірів?"
Гаррі спробував посунутися ліворуч, щоб опинитися перед дзеркалом непомітно для Квірела, але мотузки надто міцно обплітали йому ноги: він утратив рівновагу і впав. Квірел не звернув на це уваги. Він і далі розмовляв сам із собою.
— Навіщо це дзеркало? Як воно працює? Допоможи мені, мій Пане!
На превеликий жах, Гаррі почув, як відгукнувся голос, що виходив, здається, із самого Квірела.
— Використай хлопця!.. Використай хлопця!.. Квірел повернувся до Гаррі.
— Ану, Поттере, ходи-но сюди!
Ляснув у долоні — і з Гаррі спали мотузки. Він повільно звівся на ноги.
— Ходи сюди! — повторив Квірел. — Глянь у дзеркало і скажи мені, що ти бачиш.
Гаррі ступив крок уперед. "Я мушу збрехати, мушу збрехати…" — розпачливо думав він. — "Мушу подивитися й збрехати, ось і все…"
Квірел підступився ближче. Гаррі відчув дивний запах, яким відгонив, здається, Квірелів тюрбан. Заплющив очі, став перед дзеркалом і розплющив їх.
Побачив своє відображення, спершу бліде й налякане. Але за мить відображення йому всміхнулося. Воно запхало руку до кишені й витягло звідти криваво-червоний камінь. Тоді підморгнуло й засунуло камінь назад — Гаррі відчув, як щось важке впало до його справжньої кишені. Якимось чином — неймовірна річ! — він здобув камінь.
— Ну? — нетерпляче запитав Квірел. — Що ти там бачиш?
Гаррі набрався відваги.
— Бачу, як мені тисне руки Дамблдор, — вигадав він. — Я… я виграв для Ґрифіндору кубок гуртожитків!
Квірел знову лайнувся.
— Забирайся звідси! — звелів він. Відступаючи набік, Гаррі відчув, як до його ноги торкається філософський камінь. Ну що — пан чи пропав?
Але не встиг він ступити й п'яти кроків, як пролунав високий голос, хоча Квірел навіть не ворушив устами.
89 
