11 
Увійшли Дадлі й дядько Вернон і аж скривилися на той жахнющий сморід від нової форми для Гаррі. Дядько Вернон, як завжди, розгорнув газету, а Дадлі вперіщив по столу своїм шкільним ціпком, з яким уже ніколи не розлучався.
Усі почули, як клацнуло вічко для пошти і впало кілька листів.
— Дадлі, принеси пошту, — сказав дядько Вернон, не відриваючись від газети.
— Нехай Гаррі несе.
— Гаррі, принеси пошту.
— Нехай Дадлі несе.
— Дадлі, ану дай йому тим ціпком!
Гаррі ухилився й пішов по листи. На килимку біля дверей лежали три речі: поштівка від Верно-нової сестри тітоньки Мардж, що відпочивала на острові Вайт, бурий конверт із рахунком і — лист для Гаррі.
Узявши листа до рук, Гаррі став розглядати конверт, а серце його забриніло, немов струна. Ніхто, ще ніхто ніколи нічого йому не писав. Від кого ж цей лист? У нього немає ні друзів, ні інших родичів, він не записаний до бібліотеки, тож навіть звідти ніколи не отримував прикрих нагадувань, що треба вчасно повертати книжки. Але ж ось лист, і адреса така ясна, що годі помилитися:
Містеру Г. Поттеру Комірчина під сходами 4, Прівіт-драйв Літл-Вінґін Графство Суррей
Конверт був важкий і товстий, з жовтуватого пергаментного паперу, підписаний яскраво-зеленим чорнилом, і не мав жодного штемпеля.
Тремтячими руками перевернувши конверт, Гаррі побачив пурпурову воскову печатку з гербом: лев, орел, борсук і змія, що обплела велику літеру "Г".
— Швиденько, хлопче! Що ти там робиш, — дивишся, чи нема бомби? — гукнув із кухні дядько Вернон, зареготавши зі свого жарту.
Гаррі вернувся на кухню, не зводячи очей зі свого листа. Передав дядькові рахунок і поштівку, сів і став поволі відкривати жовтий конверт.
Дядько Вернон витяг рахунок, роздратовано пхикнув і перебіг очима поштівку.
— Мардж занедужала, — повідомив він тітку Петунію. — З'їла якогось молюска…
— Тату! — раптом вигукнув Дадлі. — Тату, щось прийшло Гаррі!
Гаррі вже розгортав листа, написаного на такому ж цупкому папері, з якого був і конверт, але дядько Вернон видер листа йому з рук.
— Це мені! — крикнув Гаррі, намагаючись вихопити лист.
— Хто б це тобі писав? — вишкірився дядько, розгортаючи однією рукою листа й пробігши його очима.
Його обличчя з червоного стало зеленим швидше, ніж міняються сигнали на світлофорі. І це ще не все. Наступної миті воно зробилося землистим, наче вчорашня вівсянка.
— П-п-петуніє! — аж задихнувся він.
Дадлі намагався схопити листа, щоб прочитати й собі, але дядько Вернон підняв його високо вгору. Тітка Петунія зацікавлено взяла листа й прочитала перший рядок. Якусь мить здавалося, ніби вона от-от зімліє. Вхопившись за горло, вона хапнула ротом повітря.
— Верноне! О Господи, Верноне!
Дядько з тіткою дивилися одне на одного так, ніби забули, що в кімнаті ще й досі стоять Гаррі й Дадлі.
Дадлі не звик, щоб на нього не звертали уваги, і тому штурхонув ціпком батькову голову.
— Я хочу прочитати листа! — вимагав він.
— Я його хочу прочитати, — розгнівався Гаррі, — бо він мій!
— Забирайтеся звідси обидва! — захрипів дядько Вернон, ховаючи листа назад у конверт.
Гаррі не ворухнувся.
— Я ХОЧУ СВОГО ЛИСТА! — крикнув він.
— Дай я подивлюсь! — наполягав Дадлі.
— ГЕТЬ! — гаркнув дядько Вернон, схопив Гаррі й Дадлі за комір, виштовхав їх до коридору, і з грюкотом зачинив кухонні двері. Хлопці відразу почали люту, але мовчазну бійку за право підслухати крізь замкову шпарину. Дадлі переміг, тож Гаррі в окулярах, що теліпалися на одній дужці, влігся на живіт, щоб слухати крізь шпарку між дверима й підлогою.
— Верноне, — говорила тітка Петунія тремтячим голосом, — подивися на адресу: звідки вони могли знати, де він спить? Може, вони стежать за будинком?
— Стежать, шпигують, переслідують нас, — нестямно бурмотів дядько Вернон.
— Але що діяти, Верноне? Може, відповісти їм? Напиши їм, що ми не хочемо…
Гаррі бачив, як сновигали по кухні лискучі чорні черевики дядька Вернона.
— Ні, — сказав дядько нарешті. — Ні, ми їх зігноруємо. Якщо вони не отримають відповіді… атож, це найкраще… не робитимем нічого…
— Але ж…
— Петуніє, в моєму будинку таких не буде! Коли ми його брали, то хіба не присягалися викоренити усі ті небезпечні дурниці?
Того вечора, вернувшись із роботи, дядько Вернон зробив те, чого не робив ніколи, — відвідав Гаррі в його комірчині.
— Де мій лист? — запитав Гкррі, тільки-но дядько Вернон проліз у двері. — Хто мені писав?
11 
