ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Невеста по завещанию

Бред сивой кобылы. Я поначалу не поняла, что за храмы, жрецы, странные пояснения про одежду, намеки на средневековье... >>>>>

Лик огня

Бредовый бред. С каждым разом серия всё тухлее. -5 >>>>>

Угрозы любви

Ггероиня настолько тупая, иногда даже складывается впечатление, что она просто умственно отсталая Особенно,... >>>>>

В сетях соблазна

Симпатичный роман. Очередная сказка о Золушке >>>>>

Невеста по завещанию

Очень понравилось, адекватные герои читается легко приятный юмор и диалоги героев без приторности >>>>>




  51  

Коли прийшла електричка, дівчина мовчки встала і вони обоє зайшли у вагон. У швидкому недільному поїзді, що прямував до Такао, було мало пасажирів. Тенґо й Фукаері сіли поряд і мовчки споглядали міський краєвид, що пропливав за вікном. Дівчина й далі нічого не говорила, а тому й Тенґо зберігав мовчанку. Ніби готуючись до лютого холоду, що от-от мав настати, вона запнула комір джемпера й, дивлячись уперед, стиснула губи.

Вийнявши книжку кишенькового розміру, Тенґо взявся її читати, але, завагавшись, перестав. Запхав книжку в кишеню й, ніби наслідуючи Фукаері, поклав обидві руки на коліна і втупився в простір перед собою. Збирався про щось подумати, але не знаходив, про що. Унаслідок того, що якийсь час зосереджувався на переробленні «Повітряної личинки», його голова, мабуть, відмовилася думати про щось конкретне. Голову наче заповнював клубок ниток.

Споглядаючи краєвид за вікном, він прислухався до одноманітного перестуку коліс на рейках. Лінія Тюос'ен тяглася вперед, без кінця, наче прокреслена під лінійку на карті. Саме такою, напевне, зробили її люди. На рівнині Канто[19] не траплялася жодна географічна перешкода, варта уваги. Жоден поворот, пагорб чи низина, які могли б відчувати люди, жоден міст чи тунель. Вистачило однієї лінійки, щоб провести цю колію. Електричка мчала прямо до свого місця призначення.

Несподівано Тенґо задрімав. А коли прокинувся від похитування вагона, електричка поволі зменшила швидкість і почала зупинятися на станції Оґікубо. Сон тривав недовго. Як і раніше, дівчина сиділа в тій самій позі, дивлячись перед себе. Однак Тенґо не знав, що насправді вона бачить. Але, судячи з того, що вона на чомусь зосередилася, було видно, що не скоро збиралася сходити.

— Ти зазвичай які книжки читаєш? — не витримавши нудьги, спитав Тенґо, коли електричка проїхала Мітаку. Йому давно кортіло про це її запитати.

Фукаері зиркнула на нього і знову вп'ялася поглядом уперед.

— Книжок не читаю, — відповіла коротко.

— Зовсім?

Вона ледь-ледь кивнула.

— Тобі нецікаво їх читати? — запитав Тенґо.

— Читання вимагає часу, — сказала Фукаері.

— Книжок не читаєш, бо читання вимагає часу? — не зрозумівши її, перепитав він.

Дівчина, все ще дивлячись поперед себе, не відповіла. Здавалось, рішуче цього не заперечувала.

Звісно, взагалі-то читання книжки забирає відповідний час. На відміну від перегляду телевізора або малюнків «манґа». Читання — це порівняно тривалий неперервний процес. Однак здавалося, що в її фразі «читання вимагає часу» проглядав якийсь нюанс, трохи відмінний від загального твердження.

— Читання вимагає часу… Ти хочеш сказати, що вимагає багато часу? — запитав Тенґо.

— Багато, — підтвердила Фукаері.

— Набагато більше, ніж потрібно звичайним людям? Дівчина кивнула.

— Значить, тобі у школі важко? На уроках доводиться різні книжки читати. Якщо це вимагає стільки часу…

— Я вдаю, що читаю, — мимохідь сказала вона.

Десь у голові Тенґо пролунав зловісний стукіт. Якби вдалося, то він хотів би його пропустити повз вуха, але не міг. Йому треба знати правду.

Тенґо запитав:

— Те, що ти кажеш, — це так звана дислексія?

— Дислексія, — повторила вона.

— Порушення процесу читання.

— Мені про це казали. Дис…

— Хто казав?

Дівчина ледь-ледь здвигнула плечима.

— Іншими словами… — Наче навпомацки, Тенґо шукав слів. — Це в тебе з дитинства?

Фукаері кивнула.

— А це означає, що ти досі майже не читала художніх творів.

— Сама, — сказала дівчина.

«От чим пояснюється те, що при написанні свого твору вона не зазнала впливу жодного письменника. Чудове логічне пояснення», — майнуло в голові Тенґо.

— Сама не читала, — сказав він.

— Хтось читав, — сказала Фукаері.

— Уголос читали тобі батько або мати?

На це дівчина не відповіла.

— Хоч ти й не можеш читати, але пишеш добре, правда? — боязко спитав Тенґо.

Вона хитнула головою.

— І читання вимагає часу.

— Вимагає багато часу?

Фукаері знову ледь-ледь здвигнула плечима. Мовляв, так.

Тенґо перемінив позу.

— Ти хочеш сказати, що, можливо, ти сама не писала «Повітряної личинки»?

— Не писала.

Тенґо зробив паузу на кілька секунд. Вагомих секунд.

— Хто ж тоді писав?

— Адзамі, — відповіла Фукаері.


  51