Особенно,... 
2 
Аомаме, заплющивши очі, прислухалася до музики. В її голову проникали чарівні звуки, що лилися в унісон з духовими інструментами. Потім вона зненацька спіймала себе на думці, що як для радіоприймача в таксі якість звуку надто висока — хоча гучність невелика, проте звук глибокий і виразно чути обертони. Аомаме розплющила очі й, подавшись уперед, помітила в заглибині щитка управління автомобільний стереоприймач. Зовсім чорний, він яскраво й гордовито виблискував. Назву виробника вона не могла прочитати, але з його зовнішнього вигляду зрозуміла, що він першокласний. З багатьма ручками й кнопками, із зеленими цифрами на панелі. Можливо, останнє слово техніки. Безперечно, такою аудіоапаратурою звичайна юридична особа не забезпечувала свого таксі.
Аомаме ще раз оглянула салон. Сівши в таксі, вона довго про щось думала й не звернула уваги, що з будь-якого погляду його оздоблення — незвичайне, вищого ґатунку, сидіння надзвичайно зручне. Та найголовніше — всередині тиша. Звукоізоляція, напевно, така досконала, що жоден звук знадвору сюди майже не долинав. Виникало відчуття, наче перебуваєш у радіостудії, забезпеченій звукоізоляцією. Скоріше всього це індивідуальне таксі. Серед водіїв подібних таксі чимало таких, що не шкодують грошей на їхнє обладнання. Вона очима пошукала документ про реєстрацію таксі, але не знайшла. Щоправда, таксі не здавалося таким, що порушує закон і курсує без ліцензії. Належно встановлений таксометр справно відбивав плату за проїзд і вже показував цифру 2150 єн. Однак ніде не було видно документа з прізвищем водія.
— Гарна машина. Дуже в ній тихо, — озвалася до водія ззаду Аомаме. — Якої вона марки?
— «Crown-Royal Saloon» фірми «Тойота», — коротко відповів водій.
— Музику добре чути.
— У ній тихо. Через це я її й вибрав. Бо фірма «Тойота» посідає перше місце за технологією звукоізоляції автомобілів.
Аомаме кивнула й знову зручно вмостилася на сидінні. У відповідях таксиста щось її інтригувало. Він постійно наче недоговорював чогось важливого. Наприклад, казав, що стосовно звукоізоляції до машини фірми «Тойота» зауважень немає, але є проблема в іншому… Після такої розмови в повітрі повисла багатозначна мовчанка. У тісному просторі салону вона пливла немов мініатюрна уявна хмарка. А тому Аомаме чомусь занепокоїлася.
— У ній справді тихо, — ніби проганяючи цю хмарку, мовила Аомаме. — Та й стереопрогравач начебто високого класу.
— Довелось набратися відваги, щоб його купити, — відповів таксист тоном відставного штабіста, який розповідає про минулу воєнну операцію. — Я стільки часу проводжу в машині, що хочеться слухати якнайчистіший звук і, крім того…
Аомаме чекала продовження розповіді. Однак його не було. Вона знову замружила очі й слухала музику. Аомаме не знала, якою людиною був у житті Яначек. У всякому разі, він, напевне, не уявляв собі, що хтось, сидячи в затишному салоні автомобіля «Crown-Royal Saloon» фірми «Тойота», затиснутого в дорожньому заторі на столичній швидкісній автостраді, 1984 року слухатиме його музику.
«Чого це я відразу здогадалася, що це «Симфонієта» Яначека? — дивувалася Аомаме. — Звідки я дізналася, що ця музика створена 1926 року?» Аомаме не була особливим шанувальником класичної музики. Про Яначека не мала власних спогадів. А проте щойно почула початок симфонії, як її голова автоматично наповнидася різноманітними відомостями — так, наче у відчинене вікно до кімнати влетіла зграйка птахів. І разом з тим ця музика викликала в ній дивне відчуття: ніби щось з усієї сили стискає і викручує її тіло. Однак болю та неприємності в ньому не було. Аомаме не розуміла, звідки воно взялося. Невже «Симфонієта» спричинила таке відчуття?
— Яначек… — мимохіть мовила вона. І відразу подумала, що не треба було цього казати.
— Що?
— Яначек. Людина, яка написала цю музику.
— А я не знав.
— Чеський композитор, — пояснила Аомаме.
— Ого! — захоплено відгукнувся таксист.
— Це індивідуальне таксі? — спитала вона, щоб змінити тему розмови.
— Так, — відповів він і зробив паузу. — Працюю індивідуально. Це вже друга машина.
— Сидіння в ній дуже зручне.
— Дякую. До речі, — і водій злегка повернув голову до Аомаме, — може, ви поспішаєте?
— Маю зустрітися на Сібуя[4] з однією людиною. А тому вирішила поїхати столичною автострадою.
— О котрій годині?
2 
