Особенно,... 
102 
— Просто так. Без язика.
— Ойо-йой! — Аомаме потиснула пальцем скроню й зітхнула. — Це вже занадто! Що ж ми наробили?
— Вибачте, — сказала Аюмі.
— Та нічого. Не турбуйтеся. Це я винна, що так упилася.
— А там у вас було все чисте. Як новісінький товар.
— Бо так воно і є насправді, — сказала Аомаме.
— Рідко користуєтесь?
Аомаме кивнула.
— Так. А ви що, маєте лесбійські нахили?
Аюмі хитнула головою.
— Уперше в житті таке робила. Правду кажу. Я сп'яніла й, крім того, була з вами, а тому подумала, що, може, було б добре так погратися, наслідувати лесбіянок. А як ви, Аомаме-сан, на це дивитеся?
— Не маю охоти. Лише один раз, у середній школі вищого ступеня, дійшло до цього з однією найкращою подругою. Не збиралася цього робити, просто так вийшло само собою.
— І щось тоді відчували?
— Так, відчувала, — щиро зізналася Аомаме. — Але це сталося один-однісінький раз. Я подумала, що це погано, й більше не повторювала.
— Погано бути лесбіянкою?
— Та ні. Не тому, що погано або брудно. Просто подумала, що з цією людиною стосунки не повинні бути такими. Не хотіла щиру дружбу звести до такої примітивної форми.
— Невже? — здивувалася Аюмі. — Аомаме-сан, ви не проти, якщо я переночую сьогодні у вас? У такому стані не хочу повертатися до гуртожитку. Бо тоді чудова атмосфера, створена нами, за одну мить зіпсується.
Аомаме допила дайкірі й поставила склянку на шинквас.
— Переночувати можна, але тільки без жодних дивацтв.
— Гаразд. Цього не буде. Просто хочу ще трохи побути з вами, Аомаме-сан. Можете покласти мене будь-де, навіть на підлогу. Завтра маю вихідний день, а тому вранці зможу не поспішати.
Пересівши на півдорозі в метро, Аомаме разом з Аюмі прибула у свою квартиру в Дзіюґаока. Стрілки годинника наближалися до одинадцятої. Вони обидві добре сп'яніли й хотіли спати. Аомаме постелила Аюмі на дивані й дала їй свою піжаму.
— Можна з вами трохи поспати разом на ліжку? Хочу трохи пригорнутися. Нічого особливого не робитиму. Обіцяю, — сказала Аюмі.
— Добре, — погодилася Аомаме. «Який дивний цей світ! Жінка, що досі вбила трьох чоловіків, спить у ліжку з жінкою, яка служить у поліції».
Забравшись у ліжко, Аюмі обхопила Аомаме обома руками, її тверді груди вперлися Аомаме в передпліччя. Від Аюмі відгонило алкоголем, змішаним із запахом зубної пасти.
— Аомаме-сан, ви не вважаєте, що мої груди надто великі?
— Нічого подібно. Вони дуже гарної форми.
— Від великих грудей можна здуріти. Вони трясуться, коли біжиш, і соромно сушити на балконі бюстгальтер з двома вазами для салату.
— Але ж чоловікам такі груди начебто подобаються.
— І, крім того, соски завеликі.
Аюмі відстебнула ґудзик піжами, виставила одну грудь і показала Аомаме сосок.
— Погляньте, який великий! Вам не здається, що це ненормально?
Аомаме глянула — сосок справді був немалий, але не такого розміру, щоб цим перейматися. Трошки більшим, ніж у Тамакі.
— Гарний. А хто сказав, що він завеликий?
— Один чоловік. Мовляв, такого велетенського соска він ніколи не бачив.
— Просто той чоловік рідко бачив соски. Він у вас звичайний. А от у мене замалий.
— Та мені ваші груди, Аомаме-сан, подобаються. Вишуканої форми, справляють величне враження.
— Сумніваюся. Вони надто малі й несиметричної форми, а тому складно вибрати для них бюстгальтер. Ліва грудь відрізняється від правої.
Аюмі спробувала просунути свої пальці під піжаму на Аомаме, але вона стримала її руку.
— Не треба! Ви ж обіцяли не робити жодних дивацтв.
— Вибачте, — сказала Аюмі й прибрала свою руку. — Так, справді обіцяла. Я таки п'яна, правда? І закохалася у вас, Аомаме-сан. Як дурненька школярка.
Аомаме мовчала.
— Напевне, все найдорожче ви бережете для того хлопця? — прошепотіла Аюмі. — Я заздрю вам, що маєте для кого.
«Можливо, — подумала Аомаме. — Тільки що для мене найдорожче?»
— Пора спати, — сказала Аомаме. — Будемо лежати в обіймах, поки не заснете.
— Дякую, — сказала Аюмі. — Вибачте за клопіт.
— Нема за що, — відповіла Аомаме. — Ви не завдаєте мені жодного клопоту.
Аомаме й далі відчувала збоку тихий подих Аюмі. Десь далеко гавкнув пес, хтось з хряскотом зачинив вікно. Увесь цей час Аомаме гладила Аюмі по голові.
Коли Аюмі заснула, Амаме встала з ліжка. Видно, цієї ночі їй доведеться спати на дивані. Добула з холодильника мінеральну воду, випила дві склянки. Вийшовши на тісну веранду, сіла на алюмінієве крісло й глянула на місто. Була тиха весняна ніч. З далекої дороги легкий вітерець приносив звуки, схожі на штучний шум моря. Минула північ, і неонові вогні трохи ослабли.
102 
