Особенно,... 
142 
— Є один придатний шлях, — сказав Гандальф. — Я думав про нього з самого початку, ще коли ми готувались до походу; але дорога та малоприємна, і я не згадував про неї раніше: Арагорн був проти і хотів хоч би спробувати подолати перевал.
— Ну, якщо там гірше, ніж на Багряному Розі, то вже дійсно має бути моторошно, — сказав Меррі. — Але краще вже відразу дізнатися про все найгірше!
— Шлях цей веде до Морійських копалень, — сказав Гандальф.
Гімлі стрепенувся, в очах його запалав вогник. Всіх інших при цьому імені охопив страх. Навіть для гобітів воно було овіяне легендарним жахом.
— Дорога до Морії є, — сказав Арагорн похмуро, — але чи знайдеться дорога з Морії?
— Зловісне ім’я, — сказав Боромир. — Не бачу необхідності йти туди. Якщо неможливо перейти гори, можна піти на південь, до Роханського проходу, де живе дружній народ — тобто так, як я йшов сюди. Можна ще перейти за Ізену, дістатися узбережжя, Лебенніну, а звідти — до Гондору, з моря.
— Під час твого походу на північ багато чого змінилося, Боромире. Хіба ти не чув про Сарумана? Мені ще доведеться зіткнутися з ним до кінця нашої історії. Але Перстень по можливості не повинен наближатися до Ізенгарду. Доки ми супроводжуємо Хранителя, Рохан для нас не існує. А щодо обхідного шляху — він неприйнятний за часом. Цілий рік пробиратися безлюдними, незаселеними землями — і навряд чи безпечними. За ними пильно стежать і Саурон, і Саруман. Прямуючи на північ, ти був у очах Ворога лише випадковою особою, його хвилював тільки Перстень. Але тепер ти належиш до Хранителів Персня, і бути тобі під одною загрозою з нами, поки не розпрощаємось. І з кожною милею, пройденою на південь під відкритим небом, небезпека зростатиме. Неприхована спроба перейти гори могла нам лише нашкодити. Якщо ми не зможемо сховатися і сховати свої сліди, надії на успіх мало. Тому я і раджу йти не через гори, не навколо гір, але під ними. У всякому разі, такого ходу Ворог чекає від нас в останню чергу.
— Ми не знаємо, чого він чекає, — сказав Боромир. — Може, він стежить за всіма дорогами, навіть малоймовірними. Тоді увійти у Морію те саме, що потрапити у пастку, анітрохи не краще, ніж відкрито стукати у Чорний Замок. Морія — недобре ім’я…
— Про що ти кажеш! Порівнювати Морію з фортецею Саурона можна лише через незнання! — перервав його Гандальф. — З нас я один був у підземеллях Чорного Володаря, та й то у його тимчасовому й малому володінні, Дол–Гулдорі. Ті, хто входить у ворота Барад–Дура, не повертаються. Але я не повів би вас до Морії, якби не розраховував вийти. Туди могли проникнути орки, і це обернеться проти нас, згоден. Однак орки Імлистих Гір переважно були розсіяні й знищені в Битві П’яти військ. Орли бачили, як орки збираються знову, стягуються здалеку, але можна припустити, що до Морії вони ще не сунулися. Зате є якась надія зустріти гномів і самого Баліна, сина Фундіна, десь у підземних палатах їхніх пращурів. Потреба примушує нас іти саме так!
— Я піду з тобою, Гандальфе! — сказав Гімлі. — Піду й побачу чертоги Даріна, що б там на нас не чекало — якщо тільки ти зможеш знайти давно замкнені ворота.
— Добре, Гімлі! Радий це чути. Ми разом пошукаємо схований вхід і разом увійдемо. У томських лабіринтах гнома важче збити з пантелику, ніж ельфів, людей чи гобітів. Але я вже бував у Морії. Коли зник Траїн, син Трора, я довго розшукував його там, пройшов Морію наскрізь і, як бачите, живий!
— І я теж ходив туди одного разу, — сказав Арагорн тихо, — з боку Маревої долини, і вийшов, але намагаюсь про це не згадувати. Погано там, і вдруге йти туди мені якось не хочеться.
— А мені й уперше! — сказав Пін.
— Та й мені теж, — пробурмотів Сем.
— Ясна річ! — сказав Гандальф. — Кому ж захочеться? Але питання стоїть так: хто вирушить за мною?
— Я! — живо відгукнувся Гімлі.
— Я піду, — похмуро вимовив Арагорн. — Ти пішов за мною, і я мало не погубив загін під снігом, а ти й словом не дорікнув мені. Тепер я піду за тобою — якщо тільки ти не прислухаєшся нарешті до мопс благань. Не Перстень турбує мене зараз і не доля загону, а ти один, Гандальфе. І я кажу тобі: якщо ступиш на поріг Морії — бережися!
— Я йти туди не бажаю, — сказав Боромир, — але якщо всі вирішать інакше… А що скажуть Леголас та напіврослики? Хранитель Персня ще теж не висловив своєї думки!
— Мене до Морії не тягне, — зізнався Леголас.
Гобіти мовчали. Сем дивився на Фродо, а той нарешті заговорив:
142 
