Особенно,... 
141 
— Добре, замет пробитий, але як же ми усі спустимося? — спитав Пін, виказуючи загальну стурбованість гобітів.
— Дуже просто! — сказав Боромир. — Я, звичайно, втомився, але не вичерпав сили, і Арагорн теж. Ми понесемо вас, малюків. Інші, без сумніву, зможуть пройти самі. Ну, друже Перегріне, з тебе й почнемо!
Він підсадив гобіта до себе на спину і сказав:
— Чіпляйся мені за плечі сам! Руки мені знадобляться! — і покрокував униз, приминаючи сніг. Слідом Арагорн поніс Меррі.
Пін дивувався людській силі, дивлячись на прохід, пробитий у заметах без будь–яких засобів. Навіть зараз, несучи таку вагу, Боромир намагався руками розширити вузьку щілину для тих, хто йшов слідом, розкидаючи сніг у боки.
Нарешті з’явився великий замет. Він перетинав стежину навскіс щільним мурому і його гребінь, гострий, наче обрізаний ножем, підіймався вдвічі вище голови Боромира, але посередині його прим’яли, ніби перекинули горбатий міст. На тому боці Меррі та Піна спустили на землю, і їм з Леголасом залишалося лише чекати, поки усі зберуться.
Невдовзі Боромир доставив туди Сема, за ним по вузькій, але вже добре протоптаній стежці йшов Гандальф, ведучи за налигач Білла з вантажем, на якому зверху влаштувався Гімлі. Останніми спустились Арагорн і Фродо. Не встигли вони проминути замет, як гора снігу з глухим шурхотом осіла, а зверху обвалилася лавина з каміння й снігу. Сніговий пил ледве не засліпив Хранителів, які притиснулись до скелі, а коли пил спав, вони побачили, що стежина зовсім завалена.
— Досить, досить! — закричав Гімлі. — Ми вже йдемо!
І дійсно, цим останнім ударом лють гори, вочевидь, вичерпалася; зухвалі прибульці тепер не насмілилися б повернутися, й Карадрас задовольнився. Снігові хмари порідшали, день посвітлішав.
Як і казав Леголас, чим нижче, тим менше ставало снігу, під кінець навіть гобіти вже могли йти самі. Невдовзі усі вони стояли на тому самому прискалку під крутим схилом, де їх застали перші сніжинки. Тепер, у вранішньому світлі, звідси було видно далеко. Десь на заході, у плутанині горбів, ховалась та улоговина, звідки вони починали сходження.
Ноги Фродо боліли. Він зголоднів, промерз до кісток, голова йшла обертом, при думці про тривалий спуск усе пливло перед очима і витанцьовували чорні цятки. Фродо протер очі, але цятки не зникли. На віддалі, нижче його ніг, але вище підніжжя, у повітрі висіла хмара чорних цяток.
— Знову птахи! — сказав Арагорн, показуючи туди.
— З цим тепер нічого не вдієш, — обізвався Гандальф. — Добрі вони чи лихі, чи взагалі не мають до нас ніякого відношення, треба відразу ж спускатися. Навіть на півдорозі вниз нас може наздогнати новий снігопад!
Холодний вітер обтікав мандрівників, коли вони, обернувшись спиною до перевалу Багряного Рогу, стомлено попленталися униз по схилу. Карадрас мав торжествувати: він переміг.
Розділ 4
МАНДРИ В МОРОЦІ
Знову був вечір, і мутне світло швидко згасало, коли вони зупинились на ночівлю. Усі дуже втомилися. Гори ледве проглядали крізь морок, що швидко густішав; дув холодний вітер. Гандальф наділив усіх ще по ковтку рівенделлського питва; коли поїли, він скликав нараду.
— Певна річ, йти далі цієї ночі ми не можемо, — сказав він. — Штурм Багряного Рогу дістався нам нелегко, й треба трохи відпочити.
— А куди ми підемо потім? — спитав Фродо.
— Шлях наш, як і раніше, перед нами, мета не досягнута. Вибір один: йти вперед — або повернутися до Рівенделлу.
Обличчя Піна помітно посвітлішало при згадці про Рівенделл, вони з Меррі обмінялися радісними поглядами. Але Арагорн і Боромир залишились незворушними, а Фродо спохмурнів.
— Я хотів би повернутися туди, — промовив він. — Але ж це соромно — повертатися без бою, якщо тільки ми не вичерпали вже усі шляхи!
— Ти маєш рацію, Фродо. Повернутися — означає визнати поразку, а далі чекати краху — повного та остаточного. Якщо ми зараз повернемося до Рівенделлу, Перстень там і залишиться — повторити вилазку нам не вдасться. Рано чи пізно Рівенделл опиниться в облозі й після недовгих гірких днів боротьби впаде. Примари Персня — жахливі супротивники, але вони — лише тінь тієї сили та жаху, якими наділить їх Перстень Влади, повернувшись до рук їхнього володаря!
— Тоді треба йти далі, якщо є куди, — зітхнув Фродо.
Сем знову спохмурнів.
141 
