Особенно,... 
127 
— Він не прийшов би, — сказав Гандальф.
— Але чи не можемо ми послати до нього та попрохати допомоги? — спитав Ерестор. — Здається, що Перстень може підкоритися йому.
— Я сказав би інакше, — заперечив Гандальф. — Це він може не підкоритися Персню. Але змінити якості Персня або зняти його тягар з когось він не може. Бомбадил замкнувся на своїх землях, сам окреслив межі, для нас невидимі, і з–за них не вийде, може, поки світ не зміниться.
— Але у своїх межах він, очевидно, нічого не боїться, — зауважив Ерестор. — Чи не згодиться він оберігати Перстень там, де він нікому не завдасть шкоди?
— Якщо й згодиться, то неохоче, — відповів Гандальф. — Коли всі вільні племена світу його попросять, він це зробить, але не збагне, що це дуже важливе прохання. Такі речі в його пам’яті не затримуються. Одержавши Перстень, він швидко про нього забуде, а то й викине. Одним словом, з нього не вийде надійного хранителя.
— Та й взагалі, — сказав Глорфіндель, — відіслати Перстень до нього значило б лише відкласти день нашої загибелі. До Бомбадила далеко. Ми не можемо сподіватись, що наших посланців з Перснем не помітить жоден підглядач. А навіть якби вдалося… Рано чи пізно Ворог відкриє, де Перстень, і спрямує до нього всю свою силу. Невже Бомбадил устоїть перед ним сам по собі? Скорше за все, ні. Врешті–решт, коли всі оплоти наші упадуть, упаде й Бомбадил — останнім, як першим з’явився він у цей світ; і тоді настане вічна Тьма.
— Я мало знаю про Іарвена, крім імені, — сказав Гелдор, — але мені здається, що Глорфіндель має слушність. Чи здатен Бомбадил звалити Володаря Перснів? Його сила — це сила самої землі. Але ми знаємо, що Саурон може покалічити та зруйнувати навіть гори. Сила, скільки її ще залишилось, криється тут, у Імладрисі, або у гаванях Кердана, або в Лоріені. Але чи досить цього, коли все інше буде зруйноване, щоб устояти, не піддатися Ворогу, перешкодити останньому пришестю Саурона?
— Мені не досить, — обізвався Елронд. — Та й іншим теж.
— Тоді, якщо силою не можна навіки знешкодити Перстень, — додав Глорфіндель, — залишаються тільки дві спроби, як запобігти лихові: відіслати його за Море або знищити.
— Але Гандальф стверджує, що Перстень не можна знищити ні у який доступний нам спосіб, — нагадав Елронд. — А ті, хто живе за Морем, Перстень не приймуть. Він належить до Середзем’я, і ми, живучи тут, мусимо впоратись самі.
— Гаразд, давайте кинемо його у безодню моря, — запропонував Глорфіндель. — Обернемо вигадку Сарумана на правду. Адже тепер ясно, що на останній Раді він вже ступив на хибну доріжку. Знаючи, що Перстень не загубився навіки, він хотів переконати нас у протилежному, бо вже тоді жадав його для себе. Але в його неправді є крихта правди: на дні Перстень буде у безпеці.
— Не навіки, — заперечив Гандальф. — У глибинах Моря є своє життя, а дно морське колись може стати суходолом. Ми мусимо заглядати уперед не на кілька літ людських, чи поколінь, чи світових епох; ми мусимо остаточно усунути загрозу, та які б слабкі не були наші сподівання, треба постаратись.
— Так, на шляху до Моря таким сподіванням не здійснитись, — сказав Ґелдор. — Якщо ви вважаєте небезпечним повернення до Іарвена, то дорога до Моря нині просто смертельно небезпечна. Чує моє серце: коли Саурон дізнається, що тут відбулося, — а він узнає, та й швидко — йому неважко буде здогадатись, куди ми попрямуємо. Хоча Дев’ятка й залишилась без коней, це ненадовго — вони знайдуть нових, ще прудкіших. Лише сила Гондору ще стримує Ворога від походу на північ уздовж узбережжя; але сила ця згасає, а якщо він всією силою обложить Білі башти та Гавань, у ельфів не залишиться шляху для порятунку від зростаючих тіней Середзем’я.
— Але цей похід відбудеться не скоро, — сказав Боромир. — Гондор слабшає, але ще стоїть, і навіть на заході своїм у нього ще є достатньо сили!
— І все ж таки ви вже не зможете протистояти Дев’ятці, — заперечив Гелдор. — До того ж існують шляхи до Моря, які Гондор не охороняє.
— Отже, Глорфіндель казав вірно, — промовив Ерестор, — нам залишається лише сховати Перстень або знищити. Але і те, й друге неможливо. Хто розв’яже цю загадку?
— Тут — ніхто, — похмуро відповів Елронд. — Вірніше, ніхто не завбачить, до чого призведе той чи інший вибір. Але сам вибір мені уявляється ясним. Дорога на Захід здається найпростішою, але ельфи занадто часто відходили цим шляхом, тому його треба уникати, бо за ним неодмінно стежать. Значить, треба вибрати дорогу важку, що її ніхто не передбачає. Там жевріє ще наша надія. Крізь усі перешкоди ми мусимо проникнути до Мордору і кинути Перстень у вогонь Згубної Гори.
127 
