— Так! У мене! відповів із притиском. — Ти — тільки моя! Так, сонечко?
Жанночка мотнула головою, і чорт розбере, що то значило. Через місяць Ігор перестав рахувати витрачені на Жанночку гроші. І не тому, що почуття задушили здоровий глузд. Ні.
Просто скінчилися гроші. Таку новину Жанночка, як не дивно, сприйняла без суму. — Ігорчику! У тебе так багато… — І Жанночка повела блакитними очима по колекції старожитностей.
— Що?! — Крупка-молодший аж підскочив. — Сонечко! Це не продається! Це — колекція… Я півжиття землю рив, щоб зібрати це, — збрехав. І саме під час цієї переломної розмови у двері Крупчиної оселі постукала Катерина.
Крупка відчинив двері — і щелепа в нього відвалилася.
— Катя?
Катерина знизала плечима. Простягла Крупці-молодшому візитку.
— Вибачайте… Казали, що можу приїхати, як зовсім зле буде…
— Катя? — ще не міг повірити Крупка і від дверей не відходив.
Дівча голову опустило.
— Та нічого… Піду…
Крупка-молодший чогось перелякався.
— Стій! Так несподівано… — За руку вхопив. — Проходь, проходь… Із кімнати вийшла Жанночка.
— У нас гості?
— Вибачайте, — замість «доброго дня» чогось озвалася Катерина.
— Ну, розповідай, — Крупка-молодший умостився на дивані, Жанночка — поряд. Катерина стояла перед ними — ну точнісінько як у класі перед килимівською вчителькою Марусею.
— Мама веліла бігти геть… — прошепотіла Катерина. — Веліла за курганом її чекати, та не вийшло. Дядьки погналися услід, довелося далі мчатися…
— А чого гналися? — хрипло запитав Крупка-молодший.
У горлі чогось пересохло.
— Убити, мо', хтіли… А перед тим… зґвалтувати. Сама чула. А мамка вашу візитку знайшла, дала мені… І от…
Катерині — сльози в очі:
— Якби от ви назад до Шанівки їхали той курган розкопувати, то і я б із вами додому дісталася. Самій — страшно, — призналася. — Ігорчику! То вона у нас буде жити? — здивувалася Жанночка.
— А я все вмію робити, — Катерина їм. — І готувати, і прати… І в хаті прибрати можу гарно.
— «У хаті»?! — Жанночка розсміялася.
Крупка-молодший підскочив, по кімнаті забігав:
— Ну добре, добре… Сьогодні в мене переночуєш, а потім щось придумаємо. — На дівча глянув: — А чого стоїш? Сідай, відпочинь.
— Та я не стомлена. Можу вечерю вам приготувати. Чи ще щось зробити…
— Кинь дурне казати. Нічого не треба. Відпочивай. Ти коли з Шанівки поїхала?
— Уже третій день. Можна води зігріти? У мене чисте із собою є, і рушника мама дала…
— Води зігріти? — не повірила Жанночка. До Ігора: — Звідки вона вилізла?
— Сонечко, досить! — відповів Ігор. — Ти просто не уявляєш, що пережила ця дівчинка. Її варто пожаліти, а не глузувати.
— Та я не ображаюся, — зітхнула Катерина. — То можу води зігріти?
— Можеш, — і собі зітхнув Крупка-молодший.
Катерина зачинилася у ванній — і попливла. Романові очі ясні, обгоріле обличчя, сувора Килина, раптом Чубчик із Рудим з'явилися… — І чого маму з татком не бачу? — сама собі. І ніби чорне очі залило.
— Та ні… — всміхнулася і аж по маківку — у теплу воду. — Живуть же люди…
У кімнаті тим часом Жанночка витріщала блакитні оченята і бушувала пошепки:
— Як це? Ігорчику, ти допустиш, щоб я приймала ванну після цієї брудної…
— Сонечко! Я щось придумаю. Сама подумай. Ну як я можу вигнати людину з дому, коли ніч надворі, а їй нема де переночувати.
— Це дивно! Це дуже дивно, що до тебе, такої… інтелігентної людини, запросто приходять якісь волоцюжки. Я починаю боятися тебе, Ігорчику!
— Сонечко, завтра її не буде. Клянуся. Не нервуй.
— А де вона буде спати?
Крупка-молодший повів оком по своєму барлогові. Одну кімнату окупувала Жанночка, і прорватися туди навіть самому Крупці вдавалося нечасто. У другій — святе. Колекція.
— Не знаю, — розгубився.
— Я знаю, — постановила Жанночка. — На кухні. Постелимо надувний матрац, хай втішається.
— Незручно якось. Може, ми з тобою на дивані у вітальні, а Катерині ліжко у спальні…
Крупка не договорив. Жанночка приклала долоньку до червоних вуст і ахнула.
— Та яка ж я наївна! — вигукнула. — Тепер усе ясно. Це ж твоя коханка малолітня! Ти просто не знаєш, як від мене відкараскатися!
Кинулася до спальні — речі збирати. За шубу вхопилася. Крупка аж затремтів:
— Сонечко! Зупинися! Добре, добре… Хай спить на кухні. Жанночка обережно розправила зім'яте хутро, повісила шубку у шафу і тільки потім драматично кинулася Крупці на шию: — Ігорчику! Яка я нещасна! Я думала, ти мене розлюбив…