Последние отзывы

  82  

Макс теж втомився від страшної напруги. Пірнав до останку сил, та напруга не полишала, і тепер, коли Гоцик вчепився в нього і без жодних пояснень з глухою ненавистю гасив і гасив, Макс навіть зрадів. Закричав як божевільний. Замахав кулаками…

— Уб'ю, суко! Уб'ю! — хрипів під Гоциковими ударами. Упав. Встав. І сам кинувся на Гоцика.

Річкові міліціонери лише за півгодини одірвали зади від стільців. Капітан наказав лейтенанту перевірити, що за галас у їхньому зразковому правоохоронному закладі. Не має бути., Лейтенант наказав сержанту. Сержант подивився на годинник. За сорок хвилин, знав за власним досвідом, затримані вже випустять пару і можна буде без побоювань увійти і врізати їм так, щоби кров'ю харкали, якщо ще не харкають. Так і зробив.

Коли двері камери відчинилися, знесилені Макс і Гоцик валялися на підлозі, але досі намагалися дотягнутися один до одного кулаками. Сержант увійшов, став над хлопцями. Крізь криваву пелену Макс і Гоцик побачили усміхненого чоловіка в міліцейських формених брюках і звичайній футболці.

— А потім скажуть — менти закатували, — плюнув на підлогу. — Давайте так домовимося, чуваки. Встали і по кутках. Хто з кута вийде, матиме справу зі мною. Зрозуміло?

Макс і Гоцик не рухалися. Сержант зітхнув, ухопив Макса за руку, потяг у кут камери. За мить з протилежного кута на Макса дивився Гоцик.

Грюк! Двері зачинилися. Макс хотів подивитися на мобільному, котра година, та згадав, що сам віддав «Верту» річковим правоохоронцям.

— Може… Нас замкнули, а самі шукають… — прошепотів. — Як думаєш?

— Чому Люба кинулася з мосту? — замість відповіді спитав Гоцик.

Зранку катерок відплив від білого березового острівця і подався далі на північ. Люба стояла на палубі, дивилася на біло-зелену розкіш — ось острівець став меншим, потім зовсім крихітним, ось перетворився на краплю, вона впала у річку і потонула. «Не хочу думати про погане!» — насторожилася. Вдихнула свіжий вітер, задерла голову — сонце, як сподівання. Виявляється, відсутність людей навколо тебе — така обнадійлива новина. Можна купатися поглядом у спокійному зеленому листі, домальовувати до досконалих образів легкі рухливі хмарки, вражатися Граціозній пластиці річкових хвиль. І з сонцем бути — сам на сам. І з вітром.

— Без людей не сумно. І це така обнадійлива новина, — сказала Галка.

Люба з подивом на неї: як зрозуміти? Думки читає?

Усміхнулася:

— Галко, чому ми знову пливемо?

— Тому що вода — вже не земля і ще не небо, — пояснила Галка.

— На філософському вчишся?

— Ні. — Галка показала вперед. — Дивись! Бачиш по правому борту зелені луки?

Люба глянула — хіба то луки? На луках корови пасуться, а тут — неторкане чисте поле, вкрите зеленими хвилями високих трав.

— Шкода, мобільний загубила, — усміхнулася. — У тебе нема? Хоч сфотографувати б. Ніколи не бачила таких густих трав. Може, зупинимось? Походимо босоніж, наберемося від землі сили. Ти знаєш, людині просто необхідно ходити босоніж по землі. Це повертає сили, а мені зараз так потрібно…

— Це болота, — перервала її Галка. — Оступишся — потонеш… Потонеш? Люба чула, як у грудях закалатало серце. Застукало, мов арештант у двері в'язниці. Захвилювалося. Оступишся?

— Галко… Я оступилася…

— Вже чула, — відповіла Галка. Тримала штурвал однією рукою, другою зібрала довге чорне волосся, закрутила його, закріпила на потилиці звичайною тонкою гілочкою.

— Ні, я не про секс із другом… Я ще… Тільки тепер згадала…

Тої ночі… Знаєш, я все думала… Чому я зірвалася і побігла на той міст як божевільна? Чому? Тобто… Я знала, чому побігла. Я не розуміла, звідки раптом взялася та дика енергія… Вона гнала мене, і я бігла так швидко, що всі слушні думки залишилися далеко позаду. А тепер… Тепер згадала.

— І що? — з цікавістю глянула на Любу Галка.

— Я поцупила у друга…

— У того самого?! — з іще більшою цікавістю перепитала Галка.

Люба кивнула.

— …Поцупила пігулку. Екстазі. Він розповідав… Коли треба відпустити напругу, розслабитися і відірватися по повній… Я — проти наркотиків. А ти?

— А ти?! — скептично усміхнулася Галка.

— Дякую, що слухаєш. Я ніколи не курила траву, не ковтала пігулок, а тої ночі… — глянула на Галку здивовано. — Як думаєш, то я бігла мостом, кинулася у річку, щоби померти?

— Безумовно, ти. Я бачила.

  82