11 
— Що сталося?
— Пішов ти під три чорти! — процідила пані.
…Так Люба втратила перший підробіток і здобула перший конкретний досвід спілкування з жирними. Про одне шкодувала — як Гізелі в очі дивитися. Та якось в академії Гізела сама зазвала Любу в кав'ярню, вручила конверт.
— Що це? — Люба обережно розгорнула конверт, дістала сто п'ятдесят баксів.
— Мама передала. За останній робочий день тобі не заплатили. Плюс подвійна компенсація за наглу втрату роботи, — насупилася. — Але нічим більше допомогти не можу.
Люба знітилася.
— Гізелко… Ну не сердься. Так вийшло… Я не змогла там більше працювати…
— Мама так і знала. Вона… хотіла твоїх роботодавців красиво здихатися. Щоб перейшли до іншої агенції. Та вони… дуже впливові. Просто так їм відмовити — нереально. — Зітхнула. — Тепер — усе клас. Ти зробила неможливе — вони перекинулися на іншу контору з добору прислуги.
Люба згадала вираз обличчя хазяйки у нашпигованому голками кріслі, усміхнулася, торкнулася тонкими поколотими пальцями гарячої чашки.
— Гізелко… Передай мамі — я дістала неймовірне моральне задоволення… від роботи.
Може, перукарка Ліда і сама курила «Прилуки», любила команданте Ґевару, світле пиво і київське «Динамо»? Може, так само ненавиділа метросексуалів, хоч і чепурила їх щодня у своїй перукарні? А як інакше пояснити, що звела докупи трьох людей з однаковими смаками, уподобаннями і поглядами на життя? Коли за два місяці Ліда прийшла до квартирантів за черговою порцією грошей, із потаємним розчаруванням констатуючи, що це — кінець її афери з потрійною платнею за куток на Костянтинівській і зараз студенти врешті скажуть їй усе, що про неї думають, трійця без зволікань заплатила наперед, а велетень Гоцик тільки й попросив подушку і ковдру.
— Сьогодні ж! — зраділа Ліда. Перерахувала гроші — ні, не менше! І студенти сяють як мідяки. Може, шведську сімейку зорганізували?
За достовірною інформацією звернулася до Рози Сиґізмундівни.
— Як же ви всі мені… — почала було старенька, але Ліда так виразно зиркнула на неї, що бабця перейшла до діла: — Добрі діти. Люба мене смаженою картоплею пригощає. І морозивом. Ночами — як миші. Мабуть, сплять, якщо вдома бувають. А розумні… Поки тепло було, всядуться на веранді з цигарками та кавою… І про політику, і про життя, і про макарони із сиром…
— Макарони? — підозріло знітилася Ліда.
— І про любов! — додала старенька зі значенням.
Розмови про любов почалися з того, що Люба довго сміялася, коли Макар із Гоциком повідали їй про клятву ночувати у скверику, якщо хтось приведе на Костянтинівську дівчину і замкнеться зсередини.
— А замкнулася ти, Любо! — сказав Гоцик. — Сама із собою…
— Ах ви ж збоченці ненормальні! — Люба скік Гоцику на спину, руками шию обхопила. — Задушу обох і буду тут сама розкошувати!
— Ми до того, що ти теж можеш… — пояснив Макар. — А ми у сквер…
— Ні! У сквері холодно, — зметикував Гоцик. — Зима на носі. У метро можемо…
Люба Гоцикову шию відпустила.
— Та ні. Не треба… У мене з цим не все так просто…
— Нетрадиційні уподобання?
— Дурні ви! — засміялася. — Я — Любов… Мене без любові — немає… Нащо мені голий секс, коли мене там не буде… До того ж у мене грандіозні плани на найближчі кілька років. І ніякі голки мене не зупинять. Не хочу розпорошувати сили: спочатку навчання, кар'єра, а потім — любов…
— Нормальний хід, — погодився Макар. — Пацани люблять незалежних. З досвідом.
— Життєвим? — не зрозуміла Люба.
— Сексуальним. Для нормального хлопця цнота — ознака провінційної забитості. От, приміром, я таких остерігаюся. Раптом перелякається чи викине щось дурне — почне плакати чи, навпаки, здуріє од радості.
Люба якось дивно на Макара глянула, знітилася. Заходилася прибирати речі — і книжки їй не на місці, і чашки по всій кімнаті розкидані. Гоцик зітхнув, взявся допомагати. За одну чашку вдвох вчепилися.
— Любо… — раптом Гоцик їй. — Ну… Ти ж не хочеш сказати, що… незаймана?
Люба видрала чашку з Гоцикових рук, бровки насупила.
— Ви розумієте… Розумієте… — розхвилювалася, з надривом.
— Розплакатися чи, навпаки, літати од радості можна лише від любові, а не від сексу.
— Складно, а тому — неприродно, — завважив філолог Гоцик.
— Про всяк випадок знай, ми на сквер «підписуємося», — додав механік Макар.
11 
