Последние отзывы

  33  

Головне… Головне — Стас! Це нічого, що її вивертає від огидної порнухи. Стаса це заводить, тож стерпить. Вона навчилася так артистично імітувати оргазм, що Стас навіть обіцяє пошукати більш енергійне відео для дружини-дикунки. Усе на екран витріщається. Не тане в Лідиних очах, як раніше. Глянув би в очі, усе зрозумів би.

Головне… Маму не втратити — ось головне. Мати — все. Як її любов зберегти, щоб Стас не дізнався? Як переконати маму, що Стас — то інше? То не заважає Ліді увесь трепет своєї душі віддавати мамі.

Головне… Тоха, сонце! Не покине брата! Вона за ним до скону доглядатиме, бо мама заради неї брата народила! Заради неї!

Забрехалася — політики позаду. Стасові каже: «До мами не піду!» та до Іветти в клініку біжить. «Твоя правда, матусю. Краще мені поки до Платона не ходити. І він заспокоїться, і я одужаю». І до брата. «Тохо, це наш секрет! Не кажи мамі, що я приходила!» Няньку обніме: «Ангеліно, прости вже… Ти молися за нас усіх, щоб мама Платону нареченої не знайшла».

— А ти думаєш, з якого дива матінка твоя три місяці б'ється головою об стіну, а стіна — стоїть! Бо молюся. Молитвою міцнішає стіна непорушна. Не дає матері твоїй шлюб той гріховний влаштувати, — відповідала нянька.

Усе чисто про Іветтині мандри розповідала. Як та найняла одного таксиста, щоби возив її на пошуки ляльки для сина хоч за тисячу кілометрів. Грошей тому Юркові дала немало.

— Навіщо? — випитувала Ліда.

— Щоб автівка була у її розпорядженні в будь-який час. Ото хлопцю підфартило!

— І що — тисячі кілометрів наїздили?

— Тисячі — не тисячі, але й по тижню десь блукала.

- І де?

— Сам чорт знає, Лідусю. Хіба ти матір свою не знаєш? З неї правди не націдиш. Не та персона.

Наприкінці грудня Ліда помітила зміни в поведінці Іветти. Мати знову більше часу стала віддавати славній місії всіх Вербицьких: читала лекції в медуніверситеті, оперувала у приватній клініці, керувала науковою лабораторією.

— Здається мені… Мама трохи заспокоїлася, — сказала няньці. — Може, передумала Тоху женити?

— Схоже на те, — погодилася Ангеліна.

— Ти би дізналася в неї, — попросила Ліда.

— Таке дурне просиш, ніби матері не знаєш, — зітхнула нянька.

А Діді аж серце обривається — так треба знати материні плани. Головне — зрозуміти: Ліда в тих планах є? Три місяці — таємними наскоками у рідний дім! Три місяці вештатися навколо нього й спостерігати за вікнами власної кімнати! Скільки ще?

Вихід побачила так несподівано, що насилу дочекалася закінчення прийому хворих. Перепросила в Зоряни, з якою обіцяла відвідати традиційний новорічний «Лускунчик» в оперному, і до матері в клініку. Задихалася від хвилювання! Як усе геніально складається! Стас думає, що вона на балеті. Мобільний можна вимкнути.

— Іветта Андріївна на операції, — пояснив адміністратор клініки.

Дві години Ліда нервувалася в порожньому Іветтиному кабінеті: і ходила туди-сюди, і сиділа, і стояла, і поскладала старі газети на її робочому столі. «Скоріше, скоріше!» — по-дитячому настирливо підганяла час. Ще хвилин двадцять, і алібі опустить завісу. Мобільний доведеться вмикати.

Іветта ввійшла в кабінет, і Ліда жахнулася. Здавалося, мати віддала хворому не тільки знання, досвід і час. Усю кров, енергію, сили…

— Матусю, та ти ледь на ногах стоїш! — перелякалася.

Іветта всміхнулася втомлено.

— Добрий день, Лідочко. Справді — добрий.

До кабінету заскочила операційна медсестра.

— Іветто Андріївно! Усе в порядку. Пульс стабілізується…

— Дякую, Риточко!

Медсестра зникла. Іветта Андріївна вимила руки — «на автоматі», важко опустилася в крісло біля вікна і знову всміхнулася.

— Житиме… Хоча ми обіцяли хворому перед операцією, що «лише подумаємо над цим».

Ліда присіла біля крісла, обійняла маму.

— Хворі не розуміють гумору хірургів. Він здається їм надто жорстоким.

— Ми і не просимо їх про це.

Іветта задумалася.

— Скажи, щоби мені зробили чаю, — тихо. Раптом глянула на дочку, насторожилася. — Поговорити хочеш? — запитала упевнено.

— Так, мамо, — винувато прошепотіла Ліда. Знітилася. — Може, іншим разом? Не пече. Їй-богу, не пече. Ти така втомлена… Давай краще чаювати…

— Годі метушитися, Лідочко, — мовила Іветта холодно. — Кажи.

Ліда напружилася, підвелася — з чого почати? Таким зрозумілим усе здавалося, а тепер… Сперлася рукою на стос старих газет на столі, опори шукала. Ковзнула поглядом по заголовках: «Осінній марафон», «Гарячої води нема», «Убита повія навчалася на другому курсі університету». Не звернула уваги. Повію убили? Чи не сенсація?

  33