70 
Нарешті, знову Лесина черга.
— Дівчата, давайте підем за он ту скелю! Там каменів багато і печерка є. От де цікаво, мабуть.
Дівчата погодились.
Біля самої скелі справді було дуже цікаво. Порослі водоростями камені утворювали плутані підводні коридори. А вузька розколина у скелі під водою розширювалася і вела в невелику печеру. В печері було темно й моторошно. Проте Леся наважилася все-таки проникнути туди.
Вузький сонячний промінь лише в одному місці, у самісінькій глибині, прожектором пронизував печеру. І на тлі цього променя темні рухливі водорості здавалися ще таємничішими й химернішими. А маленькі рибки, потрапляючи в промінь, ставали золотаво-прозорими і мелькали, як іскри…
Клава і Свєта сиділи біля входу в печеру на великому плескатому камені, вкритому суцільним шаром коротеньких ворсистих водоростей. Було дуже м'яко, і здавалося, що сидиш на плюшевому дивані.
Леся виринула й сказала:
— Знаєте що — давайте гратися. Ніби я людина-амфібія, а ви мене ловите. Як у кіно.
Дівчата покрутили носами — ич яка! — кожному хочеться бути людиною-амфібією!
— Будемо мінятися, подумаєш!
Через хвилину вода біля скелі вже вирувала, ніби у лимані з'явилася зграя дельфінів.
Дівчата так захопились, що забули про все на світі.
І лише коли сонце зайшло за скелю і в печері погас сонячний промінь, дівчата вирішили йти на берег.
Вони вибралися з-за скелі і, ледве тягнучи ноги, стомлено шльопали по воді.
— А здорово все-таки з маскою!
— Тільки вода іноді заходить.
— А в мене ні. Це в тебе, тому що лице вузьке. Погано прилягає.
— Ой! — Леся раптом зупинилася, розгублено озираючись. — А де ж Павлик?
Берег був порожній. На піску лежали плаття, сандалії. Павлика не було.
— Ой дівчата, де ж він? — уже зовсім злякано вигукнула Леся.
Здіймаючи фонтани бризок, усі троє побігли на берег.
6. Павлику, де ти?
— Павли-ик-у-у!..
— Па-а-а-вли-и…
— Де-е ти?
Пісок розжарився, на нього просто неможливо було ступити.
Дівчата бігали по косі, смішно підстрибуючи й відсмикуючи ноги.
Вони бігали, заглядали за камені й кричали — гукали на всі голоси.
У Лесі на очах були сльози, а зуби від хвилювання цокотіли, незважаючи на спеку.
«Що я наробила, що я наробила? З ним щось трапилося! З ним обов'язково щось трапилося! Що тепер буде?!». Леся заплакала.
— Чого ти? — підбігли дівчата.
— Він утопи-и-и-и-вся!
— Не кажи дурниць!
— Як же він міг утопитися, якщо його речей немає? Не міг же він одягнений утопитися.
— А де ж він тоді?
— Мабуть, пішов кудись у тінь. Бачиш, яка спека. Леся перестала плакати.
«Я собі купалась, а він, біднесенький, сидів тут, як на гарячій плиті. Яка я погана, нехороша!»
— Павли-и-ику-у!
— Павли-ку-у-у!
— Па-а-вли-и-и…
Дівчата зовсім захекались. Вони оббігали весь берег, і все марно.
Невже він пішов у містечко?!
Ось тут. уже починаються рибальські хатини, а там вулиця — і все.
І враз із бур'янів, що густо росли попід парканом однієї з крайніх хатинок, долинув ледь чутний голос:
— Ого-го-го!
Леся перша кинулась туди. Дряпаючії ноги, влетіла в самісіньку гущину й зупинилась розгублено.
— Я тут! — голос чувся десь зовсім поряд, та Леся нічого не бачила.
— Тут я!
— Де? — Леся схилилася і одразу ж одсахнулася. Біля її ніг між двох запорошених лопухів просто з-під землі стирчала Павликова голова. Це було так неправдоподібно й несподівано, що Леся заціпеніла й не могла ворухнутися. Нарешті опам'яталася і розсунула бур'яни. Павлик по шию стояв у ямі.
— Як ти сюди попав?
Павлик насупив брови й нічого не відповів. Леся подала йому руку, але сама не змогла його витягти. І тільки коли прибігли дівчата, всі разом вони визволили Павлика з ями.
І хоча Леся була дуже рада, що Павлик знайшовся, при дівчатах зразу накинулась на нього:
— Як тобі не соромно! Безсовісний! Ми вже думали, що ти втонув! Відповідай потім за такого… такого безсовісного! Більше ніколи в житті нікуди з тобою не піду. Ніколи!
Павлик винувато мовчав.
— То як же ти все-таки сюди потрапив?
Павлик зітхнув.
7. А було так…
Павлик довго дивився, як купаються дівчата. Потім йому набридло, і він заскучав.
70 
