ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Невеста по завещанию

Очень понравилось, адекватные герои читается легко приятный юмор и диалоги героев без приторности >>>>>

Все по-честному

Отличная книга! Стиль написания лёгкий, необычный, юморной. История понравилась, но, соглашусь, что героиня слишком... >>>>>

Остров ведьм

Не супер, на один раз, 4 >>>>>

Побудь со мной

Так себе. Было увлекательно читать пока герой восстанавливался, потом, когда подключились чувства, самокопание,... >>>>>

Последний разбойник

Не самый лучший роман >>>>>




  12  

— Пробач, Васю, мушу йти на арену, — сказав Руденко.

— А ви що — працюєте в цирку? — здивовано спитав я.

— Авжеж! Я — клоун-фокусник Рудольфо! — сказав він, скинув піджак, під яким виявився барвистий клоунський одяг, перескочив через бар'єр на арену і змахнув руками, вітаючи публіку. Всі зааплодували.

Гучним цирковим голосом Рудольфо виголосив:


— Джентельмени! Діти! Дами!

Першим номером програми

Будемо судити тих,

Хто насмілився дражнити нас,

Рудих!


Музика заграла марш. І враз згори, з-під темного купола цирку, на освітлену арену опустилася величезна клітка, в якій в одному кутку сидів здоровенницький лев з яскраво-рудою гривою, а в другому кутку навпочіпки зіщулився мій нещасний, переляканий Ромка. Лев сердито гарчав, позираючи на Ромку, і гатив хвостом по підлозі клітки. Мені навіть здалося, що я чую, як цокотять у Ромки з переляку зуби...

— То що будемо робити, Левко Африкановичу?! — звернувся до лева Рудольфо.

Наче відповідаючи, лев тричі прогарчав.

— Ага! Ясно! Левко Африканович каже, що цього брюнета треба зробити лисим. Що ж — справедливо!.. Айн! Цвай! Драй!.. — Рудольфо змахнув паличкою, яка невідомо як з'явилася в його руках, і чорне волосся зникло з Ромчиної голови. Ромка став лисий, як коліно. Мій друг схопився обома руками за лису голову і кумедно роззявив рота... Публіка зареготала і заплескала в долоні. Ромка скривився і... заплакав.

— Не плач, голубе! — співчутливо сказав Рудольфо. — Авжеж, лисим бути погано. Ми тобі зараз повернемо волосся!.. Айн! Цвай! Драй!..

Рудольфо знову змахнув паличкою, і з лисої Ромчиної голови почало рости волосся... Але не чорне, а... яскраво-руде!.. Воно росло дуже швидко, і незабаром на Ромчині плечі вже спадала густа яскраво-руда лев'яча грива... Публіка знову засміялася і зааплодувала.

— Не треба! Не треба!.. Я... я більше не буду!.. — відчайдушно закричав Ромка.

Я не міг далі дивитися на Ромчині страждання і вигукнув:

— Припиніть! Припиніть! Він же кається! Він більше не буде!

— Ну що ж! — сказав Рудольфо. — На перший раз прощаємо! Але попереджаємо — як буде він дражнитися, все може повторитися!.. Айн! Цвай! Драй!

Рудольфо змахнув паличкою, все закрутилося, закрутилося і... ми з Ромкою знову опинилися в класі біля парти, де сидів новачок. Ми були без окулярів. Ромка обома руками тримався за свою чорну чуприну, все ще не вірячи, що в нього вже нема лев'ячої гриви.

— Ху-у! — важко перевів він подих. — Ну й приго-о-да!

— Ото не треба було дражнитися! Я ж тебе попереджав! — сказав я.

— Де ж хоч той новачок? Я вибачусь перед ним. Ми кинулись шукати Рудика. Але його ніде не було.

— Слухай, — спитав Ромка в Ритки Скрипаль. — Ти не бачила новачка, Рудика Руденка?

Ритка здивовано глянула на нас:

— Якого новачка?! Ніякого новачка в нас в класі нема!..

Ми з Ромкою перезирнулися.

— Та... та то я пожартував! — сказав Ромка.

— Дурні у вас жарти! — пхикнула Ритка і повернулася до нас спиною.

Надзвичайна все-таки штука — ті чарівні окуляри!..

ПРИГОДА ШОСТА

«Дипломат» з доларами.

Після отого суду, у рудоградському цирку, Ромка, звичайно, дуже переживав. Він же був лідер, а лідери, як ви знаєте, дуже горді й самолюбні. І хоч бачив той суд лише один я, а про наші пригоди з чарівними окулярами ніхто у класі не знав, Ромка тої ганьби не міг забути. Він мусив щось придумати, щоб реабілітуватися переді мною.

І от одного разу він сказав:

— Слухай, їжа... — він затнувся, — ой, пробач, Ва... Васю!

— Та називай мене їжачком, чого там, — махнув я рукою. — Ти ж звик. Я не ображаюсь.

— Так-от... Слухай, їжачку, після отого суду у лев'ячій клітці я місця собі не знаходжу! Ходжу як обпльований!

— Розумію... — зітхнув я. — Але ж ти сам винен. Я ж тебе попереджав. Можу тільки поспівчувати...

— Мені від твого співчуття не легше... Я б хотів зробити щось таке... таке...

— Що?

— Щось таке... щось таке... незвичайне! Типу геройського...

— З вогню, з води витягти когось, чи що?

— Та! — махнув рукою Ромка. — Поки тої пожежі, того утопленика дочекаєшся!.. Злочинця хочу затримати!

— О! А де ж ти його візьмеш — злочинця?! — здивувався я.

— А пам'ятаєш, як ми у тому підвалі були, за стіною балакали якісь, що хочуть «замочити» щасливчика, котрий джек-пот зірвав у суперлото?

  12