Особенно,... 
75 
— Але ж не можна ставати в позу, — докірливо сказав Нік. — Мирна співпраця — ось у чому вихід. Ми, привиди, також належимо до різних гуртожитків, але підтримуємо приятельські стосунки. Попри конкуренцію між Ґрифіндором та Слизерином, мені ніколи й на думку не спаде встрягати в суперечки з Кривавим Бароном.
— Бо ти його просто боїшся, — усміхнувся Рон.
Майже–Безголовий Нік сприйняв це як страшну образу.
— Боюся? Мене, сера Ніколаса де Мимзі–Порпінґтона, ще ніхто в житті не звинуватив у боягузтві! Шляхетна кров, що тече в моїх жилах…
— Яка кров? — перепитав Рон. — Її в тебе вже нема…
— Це мовний зворот! — роздратувався Майже–Безголовий Нік, а його голова загрозливо захиталася на майже перерубаній шиї. — Я гадаю, що й надалі володію правом вживати будь–які слова та вирази, хоч мені й відмовлено в насолоді їсти й пити! Але я вже цілком звик до недолугих учнівських жартів стосовно моєї смерті! Можу вас запевнити!
— Нік, та він і не думав з тебе сміятися! — виправдовувалася Герміона, люто зиркаючи на Рона.
На жаль, Ронів рот знову був такий набитий, що він зміг видушити з себе лише «О аю еед им иаати», що, на Нікову думку, не вважалося достатнім вибаченням. Він піднявся в повітря, поправив свого капелюха з пір’їнами й поплив на другий край стола, де зупинився між братами Кріві — Коліном та Денісом.
— Дуже гарно, Роне, — скривилася Герміона.
— Що? — обурився Рон, нарешті проковтнувши свою їжу. — Мені вже не можна задати просте запитання?
— Ой, перестань, — роздратовано буркнула Герміона, і після цього вони вже між собою не розмовляли.
Гаррі так звик до їхніх суперечок, що навіть не намагався їх помирити. Вирішив, що краще присвятити час біфштексові та пирогові з м’ясом, а тоді величезній таці його улюблених тістечок з мелясою.
Коли всі учні наїлися й галас у залі знову почав голоснішати, Дамблдор ще раз звівся на ноги. Розмови миттю вщухли і всі повернулися до директора. Гаррі відчував приємну сонливість. Десь нагорі його чекало ліжко зі стовпчиком на кожному розі, неймовірно тепле й м’якеньке…
— А тепер, як ми вже перетравлюємо наш розкішний бенкет, прошу кілька хвилин вашої уваги для звичних оголошень перед початком року, — сказав Дамблдор. — Доводжу до відома першокласників, що учням заборонено відвідувати ліс на території школи — про це не варто забувати і деяким нашим старшокласникам. (Гаррі, Рон і Герміона обмінялися посмішками.)
Містер Філч, наш сторож, попросив мене — вже в чотириста шістдесят друге, згідно з його підрахунками — нагадати вам усім, що в шкільних коридорах не можна користуватися ані чарами, ані деякими іншими речами, величенький перелік яких висить на дверях кабінету містера Філча.
Маємо цього року дві зміни в складі наших учителів. Нам дуже приємно знову привітати професорку Граблі–Планку, котра вестиме уроки догляду за магічними істотами. З великим задоволенням хочу вам також відрекомендувати професорку Амбридж, нашу нову вчительку захисту від темних мистецтв.
Пролунали ввічливі, хоч і не особливо бурхливі оплески, а Гаррі, Рон і Герміона обмінялися переляканими поглядами, бо ж Дамблдор не сказав, як довго викладатиме Граблі–Планка.
Дамблдор вів далі:
— Проби кандидатів у квідичні команди гуртожитків відбудуться…
Він раптом зупинився й допитливо глянув на професорку Амбридж. Та, стоячи, була не набагато вища, ніж сидячи, тож певний час ніхто не розумів, чому замовк Дамблдор — аж доки професорка Амбридж не прокашлялася («гм, гм») - і всі зрозуміли, що вона приготувалася виголосити промову.
Дамблдор розгубився хіба що на мить, а тоді швиденько сів і зацікавлено вдивлявся в професорку Амбридж, мовби тільки й мріяв, щоб її вислухати. Інші вчителі не зуміли так хутко приховати свій подив. Брови професорки Спраут так піднялися, що просто зникли в її розкуйовдженому волоссі, а таких тонких вуст у професорки Макґонеґел Гаррі досі не бачив. Дамблдора ще ніколи не перебивав жоден новий учитель. Багато учнів глузливо посміхалися; ця жінка явно не знала гоґвортських правил поведінки.
— Дякую вам, пане директоре, — самовдоволено усміхнулася професорка Амбридж, — за ці гарні привітальні слова.
Вона мала тоненький, з придихом, голос, наче в маленької дівчинки, а на Гаррі знову накотилася незрозуміла хвиля неприязні. Він відчував відразу до всього, пов’язаного з нею, починаючи з її дурнуватого голосу й закінчуючи пухнастим рожевим джемпером. Вона ще раз легенько прокашлялась («гм, гм») і повела далі.
75 
