ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Жажда золота

Очень понравился роман!!!! Никаких тупых героинь и самодовольных, напыщенных героев! Реально,... >>>>>

Невеста по завещанию

Бред сивой кобылы. Я поначалу не поняла, что за храмы, жрецы, странные пояснения про одежду, намеки на средневековье... >>>>>

Лик огня

Бредовый бред. С каждым разом серия всё тухлее. -5 >>>>>

Угрозы любви

Ггероиня настолько тупая, иногда даже складывается впечатление, что она просто умственно отсталая Особенно,... >>>>>

В сетях соблазна

Симпатичный роман. Очередная сказка о Золушке >>>>>




  64  

— Рідікулюс!

Гарріне тіло зникло, і над тим місцем, де воно щойно лежало, зависла в повітрі срібляста куля. Люпин іще раз змахнув чарівною паличкою, і куля розвіялась, мов дим.

— Ох… ох… ох! — стогнала місіс Візлі, а тоді, затуливши лице руками, вибухла цілим морем сліз.

— Молі, — рівним голосом звернувся Люпин, підходячи до неї, — Молі, не треба…

За мить вона вже ридма ридала на Люпиновім плечі.

— Молі, це ж тільки ховчик, — заспокійливо погладив він її по голові. — Просто дурний ховчик…

— Я їх постійно бачу м–м–мертвими! — простогнала місіс Візлі у нього на плечі. — П–п–постійно! Н–н–навіть у снах…

Сіріус дивився на килим, де щойно лежав ховчик, прикидаючись Гарріним тілом. Муді глянув на Гаррі, але той уникав його погляду. Мав химерне відчуття, що Дикозорове магічне око стежило за ним, відколи він вийшов з кухні.

— Н–н–не кажіть Артурові, — схлипувала місіс Візлі, шалено тручи очі вилогами мантії. — Я н–н–не хочу, щоб він довідався… я така дурна…

Люпин подав їй хустинку, й вона висякалася.

— Гаррі, вибач. Що ти тепер про мене подумаєш? — простогнала вона тремтячим голосом. — Не змогла навіть ховчика вигнати…

— Не кажіть дурниць, — зобразив усмішку Гаррі.

— Мені просто т–т–так страшно, — зізналася вона, а з її очей знову бризнули сльози. — Половина р–р–родини в Ордені, це б–б–буде диво, якщо ми всі вціліємо… а П–п–персі з нами не розмовляє… а якщо станеться щ–щ–щось жахливе, а м–м–ми так і не помиримось? А якщо вб’ють нас з Артуром, хто б–б–буде опікуватися Роном і Дясіні?

— Молі, та годі вже, — рішуче спинив її Люпин. — Це не те, що тоді. Орден краще підготовлений, у нас значна перевага, ми знаємо, що задумав Волдеморт…

Місіс Візлі злякано зойкнула, почувши це ім’я.

— Молі, та перестань, давно вже пора звикнути до його імені… послухай, я не можу обіцяти, що ніхто не постраждає, цього не пообіцяє ніхто, але ми зараз у набагато кращій ситуації. Ти тоді не була в Ордені, тобі важко зрозуміти. Тоді на кожного з наших припадало не менше двадцяти смертежерів, і вони виловлювали нас по одному…

Гаррі знову згадав фотографію й сяючі обличчя батьків. Він знав, що Муді й далі за ним стежить.

— Не переживай за Персі, — зненацька втрутився Сіріус. — Він іще змінить свою думку. Це лише питання часу, коли Волдеморт почне діяти відкрито. Тоді все міністерство благатиме, щоб ми їм пробачили. Хоч я не впевнений, що зможу пробачити, — гірко додав він.

— А щодо того, хто опікуватиметься Роном і Джіні у разі вашої з Артуром смерті, — ледь–ледь усміхнувся Люпин, — невже ти гадаєш, що ми дамо їм померти з голоду?

На обличчі місіс Візлі з’явилася непевна усмішка.

— Я така дурна, — пробубоніла вона знову, витираючи очі.

Але десять хвилин по тому, зачиняючи за собою двері до спальні, Гаррі не думав, що місіс Візлі дурна. Він і досі бачив своїх батьків, що всміхалися йому зі старої фотки, не здогадуючись, що їхнє життя, як і життя багатьох тих, що стояли поряд, наближалося до завершення. Картини, витворені ховчиком, що почергово зображав мертвим кожного члена родини місіс Візлі, блискавично миготіли перед його очима.

Шрам на чолі несподівано запік, а в животі різко замлоїло.

— Перестань, — рішуче сказав Гаррі, потираючи свій шрам, — і біль ущух.

«Це перша ознака божевілля, коли починаєш розмовляти з власною головою», — пролунав підступний голос з порожньої картини на стіні.

Гаррі не звернув на нього уваги. Він почувався дорослим, як ще ніколи досі, і йому здавалося неймовірним, що годину тому він іще переживав через якусь там крамничку жартів або через те, кому дістався значок старости.

Розділ десятий

ЛУНА ЛАВҐУД

Уночі Гаррі спав неспокійно. У його снах то з’являлися, то зникали батьки, не кажучи при цьому ні слова. Місіс Візлі ридала над мертвим тілом Крічера під пильними поглядами Рона та Герміони, з коронами на головах, а потім Гаррі знову брів коридором, що закінчувався замкненими дверима. Коли він раптово прокинувся, йому поколювало в шрамі, а Рон уже був одягнений і намагався його розбудити.

— Швидше вставай, бо мама вже заводиться, каже, що ми спізнимося на поїзд…

В будинку панувала метушня. З того, що він почув, одягаючись з неймовірною швидкістю, Гаррі зрозумів, що Фред і Джордж зачаклували свої валізи, щоб ті самі полетіли донизу, і їх не треба було нести, але в результаті валізи збили з ніг Джіні, і та стрімголов прокотилася сходами два поверхи аж до коридору. Місіс Візлі і місіс Блек репетували як навіжені.

  64