Последние отзывы

  252  

— О, певно що ні, — пискнула Герміона.

— Це Гермі, Ґропику! Вона теж буде приходити! Правда, файно? Будеш мати двох друзів… ҐРОПИКУ, НІ!

Ґропова рука раптом потяглася до Герміони. Гаррі встиг відтягти її за дерево, тож велетові пальці лише чиркнули по стовбуру й схопили в жменю порожнє повітря.

— ТИ НЕЧЕМНИЙ, ҐРОПИКУ! — закричав Геґрід, а тремтяча Герміона притислася за деревом до Гаррі й заскімлила. — ДУЖЕ НЕЧЕМНИЙ! НЕ МОЖНА ТАК ХАПАТИ… ОЙ!

Гаррі визирнув з–за стовбура й побачив, що Геґрід лежить на землі, тримаючись за носа. А Ґроп, очевидно, вже втратив до них інтерес, бо знову випростався й потяг до себе сосну.

— Файно, — ледве ворушив язиком Геґрід. Він звівся на ноги, однією рукою затискаючи закривавленого носа, а другою намацуючи арбалет. — Ну… ви з ним запізналися і… і тепер він буде вас знати, як ви сюди прийдете…

Він глянув на Ґропа, що з задоволеним виразом брилоподібного обличчя смикав сосну. Коріння затріщало й видерлося з землі.

— Гадаю, шо на нині досить, — зітхнув Геґрід. — То шо… вертаємося?

Гаррі й Герміона закивали головами. Геґрід знову поклав арбалет на плече і рушив повз дерева, тримаючись за носа.

Якийсь час ніхто не озивався, навіть тоді, як почувся страшенний тріск — Ґроп нарешті вирвав сосну з землі. Герміонине обличчя було бліде й напружене. Гаррі не знав, що й казати. Що буде, коли хтось довідається про Ґропа, якого Геґрід переховує в Забороненому лісі? А він ще й пообіцяв продовжити разом з Роном і Герміоною абсолютно марні Геґрідові намагання цивілізувати велетня. Як міг Геґрід при всій його неймовірній здатності вірити в те, що ікласті почвари можуть ставати милими й безпечними, дурити самого себе ілюзіями, ніби Ґроп колись навчиться спілкуватися з людьми?

— Заждіть, — раптом зупинив Геґрід Гаррі й Герміону, що якраз вийшли на латку густого споришу.

Він витяг із сагайдака стрілу і вставив її в арбалет. Гаррі й Герміона підняли чарівні палички. Тепер, зупинившись, вони теж почули поблизу якесь шарудіння.

— Овва–а, — тихо сказав Геґрід.

— Геґріде, ми тобі вже казали, — пролунав глибокий чоловічий голос, — щоб ти тут більше не з’являвся.

Якусь мить здавалося, що в мерехтливих зелених сутінках до них пливе оголений чоловічий торс. Потім вони побачили, що в талії торс плавно переходить у гнідий кінський круп. Цей кентавр мав горде вилицювате обличчя і довге чорняве волосся. Був, як і Геґрід, озброєний. Сагайдак зі стрілами й лук висіли через плече.

— Як ся маєш, Маґор’яне? — обережно привітався Геґрід.

Дерева за кентавровою спиною зашурхотіли і з’явилося ще четверо–п’ятеро кентаврів. Гаррі упізнав вороного й бородатого Бейна, з яким познайомився майже чотири роки тому, тієї самої ночі, що й з Фіренце. Бейн не подав і знаку, що колись бачив Гаррі.

— То що, — лиховісно сказав він і негайно обернувся до Маґор’яна, — ми, нібито, погодилися, що зробимо, якщо оця людина ще хоч раз поткне носа до лісу?

— То я тепер «оця людина»? — спалахнув Геґрід. — Тілько за те, шо не дозволив вам скоїти вбивство?

— Не треба було втручатися, Геґріде, — пояснив Маґор’ян. — Наші звичаї й наші закони інакші, ніж у вас. Фіренце нас зрадив і зганьбив.

— Не знаю, з чого ви то взяли, — нетерпляче заперечив Геґрід. — Він ніц такого не зробив, лиш допоміг Албусові Дамблдору…

— Фіренце пішов у рабство до людей, — сказав сивий кентавр з поораним зморшками лицем.

— Рабство! — нищівно глянув на нього Геґрід. — Він тілько зробив Дамблдорові послугу і всьо…

— Він продає людям наші знання й таємниці, — спокійно заперечив Маґор’ян. — Такій ганьбі нема виправдання.

— Це ваша справа, — знизав плечима Геґрід, — але я си вважаю, що ви робите велику помилку…

— Як і ти, людино, — обізвався Бейн, — коли повертаєшся до нашого лісу, хоч ми тебе й попередили…

— Слухайте мене, — розсердився Геґрід. — З мене доста того «вашого» лісу, якщо вже за те мова. Не вам, холера ясна, вирішувати, хто тут може ходити…

— І не тобі, Геґріде, — незворушно озвався Магор’ян. — Нині я тебе відпущу лише тому, що ти зі своїми малими…

— Це не його малі! — презирливо гаркнув Бейн. — Це учні, Маґор’яне, зі школи! Мабуть, уже скористалися наукою зрадника Фіренце.

— Хоч би там як, — спокійно вів далі Магор’ян, — але вбивство лошат — жахливий злочин… ми не чіпаємо невинних. Сьогодні, Геґріде, можеш іти. Але віднині щоб і ноги твоєї тут не було. Ти втратив право на дружбу з кентаврами, бо допоміг утекти від нас зрадникові Фіренце.

  252