Особенно,... 
90 
— Та ні ж, — повторював він знову й знову, — я не знаю, як це сталося.
Але ніхто не звертав на це уваги, тож він міг узагалі нічого не говорити.
— Я страшенно втомлений! — почав він благати, коли минуло майже півгодини. — Ні, Джордж, серйозно … я йду спати…
Понад усе він хотів знайти Рона й Герміону, тобто людей зі здоровим глуздом. Проте їх у вітальні не було видно. Наполягаючи, що йому треба йти спати, і ледь не збивши з ніг малих братів Кріві, що підстерігали його біля підніжжя сходів, Гаррі нарешті вирвався й помчав до спальні.
На його превелику втіху, Рон був там. Він лежав на своєму ліжку в порожній спальні, навіть не роздягнувшись. Коли Гаррі грюкнув за собою дверима, Рон підняв голову.
— Де ти був? — спитав Гаррі.
— А–а, це ти, — озвався Рон.
Він усміхався, але дуже дивно й напружено. Гаррі раптом усвідомив, що й досі обгорнутий яскраво–червоним ґрифіндорським прапором, що ним обв’язав його Лі. Поспіхом почав його стягати, але той був прив’язаний дуже міцно. Рон лежав на ліжку нерухомо й стежив, як Гаррі намагається вивільнитись.
— Ну, — сказав він, коли Гаррі нарешті позбувся прапора й кинув його в куток. — Вітаю.
— З чим вітаєш? — глянув Гаррі на Рона.
З Роновою усмішкою було щось відверто не те — вона більше скидалася на гримасу.
— Більше ж ніхто не перетнув вікової межі, — мовив Рон. — Навіть Фред із Джорджем не зуміли. Чим ти скористався — плащем–невидимкою?
— Плащ–невидимка мені б не допоміг, — поволі відповів Гаррі.
— Справді, — погодився Рон. — Якби то був плащ, ти б мені, мабуть, сказав… бо ми б обидва могли під ним сховатися, правда? Але ти знайшов інший шлях, так?
— Послухай, — промовив Гаррі, — я не підкидав свого прізвища в Келих. Це зробив хтось інший.
Рон здивовано звів брови.
— Але навіщо?
— Не знаю, — знизав плечима Гаррі.
Він відчував, що відповідь «щоб мене вбити» прозвучала б дуже театрально.
Ронові брови піднялися так високо, що ледь не сховалися під чубом.
— Усе гаразд, мені ти можеш сказати правду, — промовив він. — Якщо не хочеш, щоб знали всі інші, то нехай, але я не розумію, навіщо тобі брехати? У тебе ж через це чемпіонство неприємностей не було! Ота подруга Гладкої Пані, Віолетта, вже всім розстрекотала, що Дамблдор дозволив тобі брати участь у турнірі. Приз — тисяча ґалеонів! І ще тебе звільнили від річних іспитів…
— Я не підкидав свого прізвища в той Келих! — почав уже сердитися Гаррі.
— Ага, нехай, — проказав Рон не менш скептично, ніж Седрик. — Хоч зранку ти казав, що зробив би це вночі, щоб ніхто не побачив… Я не дурень.
— Але добре ним прикидаєшся, — буркнув Гаррі.
— Так? — перепитав Рон, і на його обличчі не залишилося й сліду усмішки. — Лягай спати, Гаррі, бо завтра доведеться вставати вдосвіта — фотографуватися чи інтерв’ю давати.
Він засунув запонами своє ліжко, а Гаррі так і залишився стояти коло дверей, втупившись у темно–червоний оксамит, за яким лежав один з небагатьох, хто мав би йому повірити.
Розділ вісімнадцятий
ЗВІРКА ЧАРІВНИХ ПАЛИЧОК
Коли Гаррі прокинувся в неділю вранці, то не зразу пригадав, чого йому так прикро й неспокійно. А тоді на нього накотилися спогади вчорашнього дня. Він сів на ліжку й відхилив запону, збираючись поговорити з Роном, щоб примусити Рона йому повірити — але Ронове ліжко було порожнє. Він, мабуть, уже пішов снідати.
Гаррі вдягнувся й зійшов гвинтовими сходами у вітальню. Щойно він там з’явився, як ті учні, що вже поснідали, заплескали в долоні. Йому відразу розхотілося йти до Великої зали й зустрічатися з рештою ґрифіндорців, що ставилися до нього як до героя. Але інакше він мав би залишатися тут у товаристві братів Кріві, що вже розмахували руками й кликали його до себе. Тож Гаррі рішуче попрямував до портрета, відхилив його, заліз у отвір і наштовхнувся на Герміону.
— Привіт, — сказала вона, тримаючи загорнеш в серветку грінки. — Це тобі… Хочеш прогулятися?
— Гарна думка, — вдячно відповів Гаррі.
Вони зійшли по сходах, швидко перетнули вестибюль, навіть не зазираючи до Великої зали, і незабаром уже простували галявиною до озера, де, віддзеркалюючись у темній воді, стояв на якорі дурмстрензький корабель. Ранок був прохолодний, вони йшли, не зупиняючись, і Гаррі переповів Герміоні все, що було, коли він учора вийшов з–за ґрифіндорського столу. На його превелику радість, Герміона сприйняла цю розповідь без недовіри.
90 
