Особенно,... 
.
Очередная сказка о Золушке 
57 
«Ґрифіндор!»
Геґрід заплескав разом з ґрифіндорцями, а усміхнений Дені зняв Капелюха й побіг до свого брата.
— Колін, я випав з човна! — заторохтів він, падаючи з розгону на вільний стілець. — С–супер! А мене там щось у воді підхопило й випхнуло назад у човен!
— Круто! — захоплено сказав Колін. — Мабуть, Дені, то був велетенський кальмар!
— Ого! — роззявив рота Ден, ніби тільки й мріяв про таке щастя: впасти в розбурхане глибочезне озеро й бути врятованим велетенським морським чудовиськом.
— Дені! Дені! Бачиш отого хлопця? Чорнявого, в окулярах? Бачиш? А знаєш, Дені, хто це?
Гаррі відвернувся й глянув на Сортувальний Капелюх, що обирав гуртожиток для Емми Добз.
Сортування тривало. Перелякані хлопці й дівчата підходили по черзі до триногого ослінчика, і їх залишалося дедалі менше.
— Чого так довго? — простогнав Рон, потираючи живіт.
— Роне, Сортування важливіше за їжу, — докірливо мовив Майже–Безголовий Нік, а тим часом до Гафелпафу вибрали Лауру Медлі.
— Авжеж, особливо, якщо ти мертвий, — пирхнув Рон.
— Сподіваюся, нові ґрифіндорці будуть на висоті, — заплескав Майже–Безголовий Нік Наталі Макдональд, яку скерували до Ґрифіндору. — Ми ж не хочемо, щоб перервалася смуга наших перемог?
Ґрифіндор ось уже третій рік поспіль вигравав чемпіонат гуртожитків.
— Ґрем Прічард!
— Слизерин!
— Орла Кверк!
— Рейвенклов!
І ось, після того, як Кевіна Вітбі направили до Гафелпафу, церемонія Сортування закінчилася.
Професорка Макґонеґел взяла ослінчик з Капелюхом і винесла із зали.
— Нарешті, — зрадів Рон, хапаючи ножа з виделкою й очікувально зиркаючи на золотий таріль.
Професор Дамблдор звівся на ноги і всміхнувся учням, широко розвівши руки.
— Я хочу вам сказати всього два слова, — пролунав у залі його низький голос. — Напихайте кендюхи!
— Мудрі слова! — погодилися Рон і Гаррі, а тарелі в них на очах наповнилися їжею.
Майже–Безголовий Нік сумно поглядав на Гаррі, Рона й Герміону, що накладали собі всіляких наїдків.
— ‘овний ‘айф, — тішився Рон, набивши рота картопляним пюре.
— Вам іще пощастило з бенкетом, — озвався Майже–Безголовий Нік. — Бо сьогодні на кухні зчинився такий гармидер!
— А ‘о ‘ам с’алося? — поцікавився Гаррі, пережовуючи великий кусень м’яса.
— Та знову Півз, — пояснив Майже–Безголовий Нік, хитнувши головою так, що вона ледве втрималася йому на плечах. Він поправив коміра й вів далі. — Сварка, як завжди. Півз хотів відвідати бенкет, але про це не може бути й мови. Ви ж його знаєте — ніякого виховання, не може минути тарілки з їжею, щоб її не перекинути. Ми, привиди, зібралися на нараду. Гладкий Чернець запропонував дати йому останній шанс виправитися, але Кривавий Барон, на щастя, був категорично проти.
Кривавий Барон — слизеринський привид, був кощавий, неговіркий і вкритий плямами сріблястої крові. У всьому Гоґвортсі Півз побоювався лише його.
— Півз і справді здавався чимось роздратованим, — похмуро буркнув Рон. — А що він накоїв на кухні?
— Та як завжди, — знизав плечима Майже–Безголовий Нік. — Зчинив гармидер і розгардіяш. Порозкидав баняки й горщики. Залив усе супом. До смерті налякав ельфів–домовиків…
Дзинь! — Герміона перекинула золотого келиха. Гарбузовий сік вилився на скатертину, та Герміона навіть не помітила.
— Ельфів–домовиків? — ошелешено втупилася вона в Майже–Безголового Ніка. — Вони є тут, у Гоґвортсі?
— Аякже, — здивовано глянув на неї Майже–Безголовий Нік. — Їх тут повно. Понад сто.
— Але я жодного не бачила! — вигукнула Герміона.
— Вони ж серед білого дня не виходять з кухні, — пояснив Майже–Безголовий Нік. — Тільки вночі, щоб поприбирати в замку… почистити каміни і все таке… тобто, ви й не повинні їх бачити. Ельф–домовик тоді гарний, коли його ніхто не помічає, правда?
Герміона не зводила з нього очей.
— Але ж їм за це платять? — спитала вона. — Вони ж не працюють у вихідні? Мають відпустки у зв’язку з хворобою, отримують пенсії і так далі?
Майже–Безголовий Нік так зареготав, що аж комір збився набік, голова впала донизу й повисла на клаптику шкіри та м’язів, що з’єднували її з шиєю.
— Пенсії й відпустки? — він поставив голову на місце і знову підпер її коміром. — Та ельфам–домовикам не потрібні пенсії й відпустки!
57 
