Последние отзывы

  54  

Бліде Мелфоєве обличчя викривилося радістю.

— Ви що, тіпа, не знаєте? — вишкірився він. — Твій старий і братан працюють у міністерстві, а ви нічого не знаєте? О Господи, мій батько розповів мені про це ще хтозна–коли… а йому сказав Корнеліус Фадж, адже мій батько пов’язаний з керівництвом міністерства, не те, що твій… він там, мабуть, надто дрібний пішак, щоб йому про це казати… при ньому, мабуть, ніхто про серйозні речі не говорить…

Мелфой знов зареготав, а тоді дав знак Кребові й Ґойлові, і вся трійця зникла.

Рон підбіг до дверей і з такою силою ними грюкнув, аж розлетілася шибка.

— Роне! — докірливо вигукнула Герміона, а тоді витягла чарівну паличку пробурмотіла «Репаро» — і зі скалок знов утворилася цілісінька шибка.

— Він придурюється, ніби знає все, а ми — нічого… — огризнувся Рон. — «Батько пов’язаний з керівництвом міністерства»… Та мого тата давно б уже підвищили… але йому подобається нинішня робота…

— Ми знаємо, — лагідно мовила Герміона. — Не слухай того Мелфоя, Роне…

— Я? Його? Дуже мені треба! — Рон схопив тістечко й люто його розчавив.

Рон сидів набурмосений аж до кінця поїздки. Майже не розмовляючи, вони перевдягалися в шкільні мантії. «Гоґвортський експрес» сповільнив рух і нарешті зупинився на темній станції «Гоґсмід».

Коли двері поїзда відчинилися, в небі загуркотів грім. Герміона загорнула Криволапика в плащ, а Рон залишив вечірню мантію на клітці з Левконією. Вони зійшли з поїзда, ховаючи голови — періщила шалена злива, ніби їм на голови хтось виливав цілі відра крижаної води.

— Геґріде, привіт! — закричав Гаррі, побачивши наприкінці платформи величезну постать.

— Гаррі, всьо файно? — заревів у відповідь Геґрід, махаючи рукою. — Побачимось на бенкеті, якщо я си не втоплю!

Першокласники за традицією перепливали озеро до Гоґвортського замку в човні з Геґрідом.

— Ой, мені б не хотілося перепливати озеро в таку погоду, — здригнулася Герміона, коли вони поволі просувалися тьмяною платформою в учнівському натовпі.

На них чекали з сотня диліжансів без коней. Гаррі, Рон, Герміона і Невіл полегшено залізли в один з них. Клацнули, зачиняючись, двері, і довжелезна процесія диліжансів заторохкотіла, похитуючись і розбризкуючи калюжі, по дорозі до Гоґвортського замку.

Розділ дванадцятий

ТРИЧАКЛУНСЬКИЙ ТУРНІР

Диліжанси вкотилися у ворота з крилатими вепрами обабіч і рушили по широкій під’їзній дорозі, небезпечно хитаючись від поривів штормового вітру. Притулившись до вікна, Гаррі бачив, як наближається Гоґвортс, безліч освітлених вікон якого мерехтіли й поблимували за густою завісою дощу. Коли їхній диліжанс зупинився перед величезними дубовими дверима, до яких вели кам’яні сходи, небо прорізала блискавка. Учні з перших диліжансів уже бігли сходами до замку. Гаррі, Рон, Герміона й Невіл зіскочили з диліжанса й теж помчали вгору по східцях. Голови підняли аж тоді, як опинилися у схожому на печеру й освітленому смолоскипами парадному вестибюлі з розкішними мармуровими сходами.

— Ну й періщить! — зітхнув Рон, трусячи головою і розбризкуючи скрізь воду, — якщо злива не вщухне, то озеро вийде з берегів. Я мокрий як хлющ… ОЙ!

Зненацька зі стелі на Ронову голову впала і луснула велика червона повітряна кулька з водою. Мокрий з голови до ніг Рон заточився на Гаррі — і в цю мить упала друга водяна бомба. Ледь не зачепивши Герміону, вона вибухла в Гаррі під ногами, заливши холоднючою водою його кросівки й шкарпетки. Учні заверещали й заштовхалися, намагаючись утекти з лінії обстрілу. Гаррі глянув угору й побачив завислого над ними Півза Полтерґейста, маленького чоловічка в капелюсі з дзвіночками та в оранжевім «метелику». Його широке зловтішне обличчя скривилося в гримасі зосередженості, адже він цілився в наступну жертву.

— ПІВЗЕ! — пролунав сердитий голос. — Півзе, спускайся! НЕГАЙНО!

З Великої зали вибігла професорка Макґонеґел, заступниця директора й вихователька ґрифіндорців. Вона послизнулася на мокрій підлозі й ухопила за шию Герміону, щоб не впасти. — Ой… вибач, міс Ґрейнджер.

— Нічого, пані професорко! — простогнала Герміона, розтираючи собі горло.

— Півзе, НЕГАЙНО спускайся! — гримнула професорка Макґонеґел, поправляючи свого гостроверхого капелюха й зиркаючи вгору крізь квадратні окуляри.

  54