— Дуже… дуже добре, — сказала перелякана мадам Помфрі і теж вийшла.
Дамблдор переконався, що двері зачинені, і, коли кроки мадам Помфрі стихли, нарешті заговорив.
— А тепер, — сказав він, — пора двом з нашого товариства показати свої справжні обличчя. Сіріусе… якщо це можливо, повернися до свого звичного вигляду.
Великий чорний пес вдячно глянув на Дамблдора і миттю перетворився на людину.
Місіс Візлі скрикнула й відскочила від ліжка.
— Сіріус Блек! — зарепетувала вона, вказуючи на нього пальцем.
— Мамо, мовчи! — вигукнув Рон. — Усе гаразд!
Снейп не закричав і не відскочив, та на його обличчі відбилася суміш люті й страху.
— Він! — загарчав Снейп, дивлячись на Сіріуса. — Що він тут забув?
— Це я його запросив, — пояснив Дамблдор, переводячи погляд з одного на другого, — так само, як і тебе, Северусе. Я довіряю вам обом. Настав час відступитися від ваших давніх суперечок і почати один одному довіряти.
Гаррі подумав, що Дамблдор просить неможливого. Сіріус та Снейп аж палали взаємною ненавистю.
— На деякий час вистачить і того, що ви не будете виказувати взаємної ворожості, — дещо роздратовано мовив Дамблдор. — Потисніть один одному руки. Ви тепер на одному боці. Часу мало, і якщо ті, кому відома правда, не об’єднаються, для жодного з нас не залишиться й крихти надії.
Дуже повільно, не перестаючи дивитися один на одного зі злістю, Сіріус і Снейп підійшли ближче й потисли руки. Потиск тривав лише коротку мить.
— Цього поки що вистачить, — сказав Дамблдор, знову стаючи між ними. — Я маю для кожного з вас завдання. Позиція Фаджа — хоч не така вже й несподівана — усе змінює. Сіріусе, ти мусиш вирушити в дорогу. Мусиш сповістити Ремуса Люпина, Арабелу Фіґ, Манданґуса Флечера — усіх наглих давніх соратників. Якийсь час побудеш у Люпина — згодом я з тобою зв’яжуся.
— Але… — почав було Гаррі.
Він хотів би, щоб Сіріус залишився. Знову прощатися — та ще й так поспіхом — зовсім не хотілося.
— Ми незабаром побачимося, — обернувся Сіріус до Гаррі. — Обіцяю. Та зараз я мушу робити все, що можу. Ти ж розумієш?
— Так, — кивнув Гаррі. — Звичайно, розумію.
Сіріус швидко потис йому руку, кивнув Дамблдорові, перетворився на чорного пса й побіг до дверей. Повернувши лапою ручку, він вибіг.
— Северусе, — Дамблдор звернувся до Снейпа, — ти знаєш, про що я змушений просити. Якщо ти готовий… Якщо підготувався…
— Готовий, — сказав Снейп.
Він був ще блідіший, ніж звичайно, а його холодні чорні очі дивно блищали.
— Тоді бажаю успіху, — кинув Дамблдор і з певним острахом провів очима Снейпа, що без жодного слова вийшов за Сіріусом.
Кілька хвилин панувала тиша. Потім Дамблдор заговорив знову.
— Мушу піти донизу й побачитися з батьками Седрика, — сказав він. — Гаррі, допий свою настоянку. Я ще прийду.
Тільки–но Дамблдор вийшов, Гаррі відкинувся на подушку. Герміона, Рон та місіс Візлі не зводили з нього очей. Усі вони досить довго мовчали.
— Допий настоянку, Гаррі, — нарешті промовила місіс Візлі. Потягшись до тумбочки по пляшечку й келих, вона ненароком зачепила торбину з золотом. — Тобі треба виспатися. Спробуй думати про щось інше… Наприклад, про те, що ти купиш собі за призові гроші!
— Не хочу я цього золота, — байдужим голосом сказав Гаррі. — Заберіть його собі. Якщо хто–небудь хоче — нехай бере. Я не повинен був виграти. Приз мав належати Седрикові.
Гаррі мучився цим ще з тієї миті, як вийшов з лабіринту. Під повіками щось нестерпно пекло й щипало. Гаррі закліпав і втупився в стелю.
— Гаррі, ти ні в чому не винен, — прошепотіла місіс Візлі.
— Я наполіг, щоб ми взяли Кубок разом, — сказав Гаррі.
Тепер защипало ще й у горлі. Він хотів би, щоб Рон на нього не дивився.
Місіс Візлі знову поставила пляшечку з зіллям на тумбочку, сіла поруч і обняла Гаррі. Крім мами, ніхто й ніколи його так не обіймав. Страшні переживання минулої ночі знову навалилися на Гаррі всією своєю вагою. Мамине обличчя, татів голос, мертвий Седрик на землі — спогади закрутилися в голові, готові прорватися криком. Гаррі мовчки скривився, щоб не завити з горя.
Та раптом пролунав різкий удар — місіс Візлі й Гаррі аж стрепенулися. Герміона стояла біля вікна, міцно стискаючи щось у руці.
— Вибачте, — прошепотіла вона.
— Гаррі, настоянка, — швидко проказала місіс Візлі і витерла долонею очі.