218 
— Невдовзі мати в Азкабані померла. Аж до смерті вона старанно пила багатозільну настійку. Її поховали під моїм іменем і з моїм виглядом. Усі повірили, що то був я.
Його повіки знову затремтіли.
— І що зробив з вами батько, коли привіз додому? — неголосно запитав Дамблдор.
— Інсценізував смерть матері. Тихий, закритий похорон. Труна була порожня. Наша ельфиня доглядала за мною і лікувала. Потім я мусив ховатися. Батько застосовував численні закляття, щоб хоч трохи підкорити мене. Очунявши, я марив лише тим, щоб відшукати свого хазяїна… І повернутися до нього на службу.
— Як саме батько намагався вас підкорити? — запитав Дамблдор.
— Закляттям «Імперіус», — відповів Кравч. — Я був під батьковим контролем. Я мусив носити плаща–невидимку і вдень, і вночі. Поруч завжди була наша ельфиня — мій сторож та опікун. Вона мене жаліла й тому переконала батька зрідка винагороджувати мене за добру поведінку.
— Паничу Барті, паничу Барті, — скиглила Вінкі, затуляючи долонями обличчя. — Ви не мати права розповідати їм — у нас бути неприємності…
— Чи хто–небудь довідався, що ви живий? — м’яко поцікавився Дамблдор. — Хтось іще, окрім вашого батька та ельфині–домовички?
— Так, — кивнув Кравчів син. Його повіки затремтіли втретє. — Чарівниця з батькової роботи. Берта Джоркінз. Вона прийшла до нас з паперами батькові на підпис. Його вдома не виявилося. Вінкі запросила її увійти і повернулася до мене на кухню. Берта почула, що Вінкі зі мною розмовляє. І вирішила розвідати. Вона почула достатньо, щоб здогадатися, хто ховається під плащем–невидимкою. Згодом приїхав батько. Берта зізналася. Батько наклав на неї сильні чари забуття, щоб вона про все забула. Чари виявилися занадто потужними. Батько сказав, що вони серйозно поруйнували її пам’ять.
— Чому вона пхати носа у справи мого хазяїна? — скиглила Вінкі. — Чому вона не дати нам спокій?
— Розкажіть про Кубок світу з квідичу, — попросив Дамблдор.
— До цього батька підмовила Вінкі, — почав Кравч тим самим монотонним голосом. — Вона переконувала його кілька місяців. Я не виходив з дому вже стільки років. І любив квідич. Дозвольте йому, сказала вона. Він буде в плащі–невидимці. Він просто дивитиметься. Дозвольте йому хоч раз вдихнути свіжого повітря. Сказала, що моя мати була б цьому рада. І що вона померла, щоб дати синові свободу, а не для того, щоб він жив як в’язень. Врешті–решт батько погодився…
— Усе було ретельно сплановано. У той день батько заздалегідь відвів мене й Вінкі на трибуну для шановних гостей. Вінкі мала всім казати, що тримає місце для нього. Я повинен був сидіти там невидимий. А покинути трибуну мали тоді, коли всі вийдуть. Здаватиметься, що Вінкі сама. Ніхто ніколи не здогадається.
— Та Вінкі не знала, що я сильнішаю. Я почав долати накладене батьком закляття «Імперіус». Я знову став майже собою. У певні моменти я вже був поза його контролем. Так сталося й на головній трибуні. Здалося, наче я прокинувся з глибокого сну. Я сидів серед юрби під час матчу і помітив, що в хлопця переді мною з кишені стирчить чарівна паличка. Востаннє я тримав у руках чарівну паличку ще перед Азкабаном. Тож я її вкрав. Вінкі нічого не помітила. Вона боїться висоти. Тому закривала обличчя.
— Паничу Барті, ви бути поганий хлопчисько! — прошепотіла Вінкі, між її пальців текли рясні сльозі.
— Отже, ви взяли чарівну паличку, — сказав Дамблдор, — і що ви з нею зробили?
— Ми повернулися до намету, — вів далі Кравч. — А тоді почули їх — смертежерів. Тих, які ніколи не бували в Азкабані. Тих, які ніколи не страждали за мого пана. Вони від нього відвернулися. І не були поневолені, як я. Вони були вільні й могли його шукати — та не шукали. Просто трохи познущалися з маґлів. Їхні голоси розбудили мене. Моя свідомість не була такою ясною вже багато років. Я кипів від злості. У мене була чарівна паличка. Я хотів напасти на них за непокору моєму хазяїнові. Батько вийшов з намету — побіг визволяти маґлів. Вінкі боялася дивитися, як я лютую. Вона використала свої власні чари, прив’язала мене до себе й потягла з намету в ліс, якнайдалі від смертежерів. Я намагався тягти її назад. Хотів повернутися в наметове містечко. Хотів показати смертежерам, що означає відданість Темному Лордові, прагнув покарати їх за невірність. Тому я використав викрадену чарівну паличку і запустив у небо Чорну мітку.
— Прибули міністерські чарівники. Почали приголомшувати всіх направо й наліво. Одне приголомшливе закляття полетіло поміж дерев, якраз туди, де стояли ми з Вінкі. Наш зв’язок перервався — приголомшило нас обох.
218 
