Последние отзывы

  200  

— Він це заслужив, — буркнув Седрик, але підняв чарівну паличку і вистрілив з неї дощем червоних іскор, які зависли вгорі над Крумом, означивши місце, де він лежав.

Гаррі з Седриком ще кілька хвилин стояли в темряві й чекали. Потім Седрик сказав:

— Думаю, нам треба йти далі…

— Що? — не зрозумів спочатку Гаррі. — А… так… добре…

Це була дивна мить. Щойно вони обидва об’єдналися проти Крума, але тепер зненацька усвідомили, що насправді вони — суперники. Мовчки дійшли до кінця коридору, де Гаррі повернув ліворуч, а Седрик — праворуч. Невдовзі його кроки завмерли вдалині.

Гаррі продовжив свій шлях, час від часу застосовуючи закляття чотирьох напрямків. Центр лабіринту був тепер між ним і Седриком. Його прагнення здобути Кубок стало ще палкішим. Гаррі ніяк не міг повірити в те, що зробив Крум. Використання непрощенних заклять на людині, до того ж — на товаришеві, за словами Муді, означало пожиттєве ув’язнення в Азкабані. Невже Крум аж настільки прагнув Кубка… Гаррі побіг іще швидше.

Глухі кути траплялися йому дедалі частіше. Темрява ставала щораз непрогляднішою, і це додало Гаррі впевненості, що він майже в центрі лабіринту. І тоді, йдучи довгим прямим коридором, він зауважив якийсь рух. Світло чарівної палички відкрило його очам незвичне створіння, котре траплялося йому хіба що на сторінках «Жахливої книги жахіть».

То був сфінкс — істота з тілом величезного лева, могутніми пазуристими лапами та довгим жовтуватим хвостом, що закінчувався рудою китицею. Зате голову істота мала жіночу. І ця голова дивилася на Гаррі розкосими, мигдалеподібними очима. Він підняв чарівну паличку, вичікуючи. Істота не збиралася нападати, проте походжала коридором, загороджуючи прохід.

Раптом вона заговорила. Голос у неї був глибокий і хрипкий:

— Ти дуже близький до мети. Найкоротший шлях — повз мене.

— То… то ти мене пропустиш? Будь ласка… — попросив Гаррі, наперед знаючи відповідь.

— Ні, — сказала вона, й далі походжаючи. — Не пропущу, доки не відгадаєш моєї загадки. Відгадаєш з першого разу — і шлях вільний. Помилишся — я нападу. Якщо промовчиш — я дозволю тобі відступити неушкодженому.

У Гаррі всередині все перевернулося. Загадки добре розгадувала Герміона, а йому це вдавалося не дуже. Він зважив свої шанси. Якщо загадка буде заскладна — він промовчить, відступить і спробує знайти інший шлях до центру.

— Я згоден, — кивнув Гаррі — Можна почути загадку?

Істота сіла на задні лапи просто посеред коридору й продекламувала:

• Подумай, чи мають словесні зв’язки
• балетна фігура і помах руки.
• А далі — напружуй думки молоді–середину звука здобудь… А тоді,
• вкажи — щоб скінчилася загадка ця–кінець у початку й початок кінця.
• Якщо все складеш, то зумієш вгадати,
• кого не хотів би ти поцілувати.

Гаррі мовчки витріщився на сфінкса.

— А можна ще раз?.. Тільки повільніше… — невпевнено попросив він.

Жінка–сфінкс посміхнулася і повторила вірш.

— Усі підказки зводяться до істоти, яку мені не хотілося б цілувати? — спитав Гаррі.

На обличчі сфінкса з’явився загадковий усміх. Гаррі сприйняв його як ствердну відповідь. Тоді напружив мозок. Існувало чимало істот, котрих йому не хотілося б цілувати. Спершу він подумав про вибухозадих скрутів — але зрозумів, що не все так просто. Треба було помізкувати над підказками…

— Балетна фігура і помах руки, — пробурмотів Гаррі, — який у цьому словесний зв’язок? Прощання?.. Ні, це ще не відповідь!.. Я знаю лише одну балетну фігуру — «па». А помах руки — може, «па–па»?.. Я повернуся до цієї підказки пізніше… Можна наступну?

Вона повторила наступні два рядки.

— Здобути середину звуку? — тихо повторив Гаррі. — Як це? Може, якось заспівати?.. Звук… Його середина… Може, «у», може, «ву»?.. Повтори, будь ласка, останню підказку!

Жінка–сфінкс проказала останні рядки.

— «Кінець у початку й початок кінця…» — мовив Гаррі. — Якась абракадабра… Якого початку? Якого кінця?.. Початок — к інець… Кінець у початку — «к»? Початок кінця — також «к»?..

Істота знову лише всміхнулася.

— …ук… вук… — складав відгадки Гаррі, вже й сам походжаючи туди–сюди. — Кого б я не хотів цілувати?.. Па–ву–к… Павука!

Жінка–сфінкс широко всміхнулася. Тоді звелася, випростала передні лапи й відступила вбік.

  200