7 
Дядько Вернон завмер з піднятими кулаками, а його бридке обличчя стало червоне, як буряк.
— Та якщо ви підпишете дозвіл, — швиденько додав Гаррі, — я обіцяю не переплутати назву того Центру і поводитись як маґл, тобто як нормальна особа.
Гаррі бачив, що дядько Вернон усе це обмірковує, хоча його зуби все ще були вишкірені, а на скроні пульсувала товста жила.
— Гаразд, — нарешті буркнув дядько. — Побачу, як ти будеш поводитися під час Марджиного візиту. Якщо нічого не вибовкаєш і дотримаєш обіцянки аж до кінця, то я підпишу той клятий дозвіл.
Він розвернувся, відчинив двері, а тоді грюкнув ними з такою силою, що аж вилетіла одна шибочка.
Гаррі вирішив не повертатися на кухню, а піднявся до своєї кімнати. Якщо вже вдавати з себе справжнього маґла, то краще починати відразу. Він поволі й неохоче зібрав усі свої дарунки, вітальні листівки і поклав їх у сховок під підлогою. Потім підійшов до совиної клітки. Ерола вже, здається, очуняла; вона спала разом з Гедвіґою, сховавши голову під крило. Гаррі зітхнув, а тоді поштурхав їх, щоб розбудити.
— Гедвіґо, — понуро мовив він, — тобі треба на тиждень зникнути. Лети з Еролою. Я напишу Ронові записку і все поясню. І не дивися на мене так , — великі бурштинові очі Гедвіґи були сповнені докору, — це не моя вина. Лише так я можу отримати дозвіл відвідувати Гоґсмід разом з Роном та Герміоною.
Через десять хвилин Ерола з Гедвіґою (до лапи якої була прив’язана записка для Рона) випурхнули з вікна й розтанули в небі, а засмучений Гаррі заховав у шафу порожню клітку.
Але довго сумувати йому ніхто не дав. Уже наступної миті заволала тітка Петунія, щоб Гаррі спускався донизу й готувався зустрічати гостю.
— Та зроби щось зі своїми патлами! — гарикнула вона, тільки–но він зійшов у коридор.
Гаррі не бачив жодного сенсу в пригладжуванні свого волосся, адже тітці Петунії подобалося його шпетити, отже, що неохайніший він матиме вигляд, то щасливішою буде тітка.
Невдовзі захрустів гравій під колесами дядькової машини, що заднім ходом заїжджала в подвір’я, тоді гримнули дверцята, і на стежці почулися кроки.
— Відчиняй двері! — засичала на Гаррі тітка Петунія.
Гаррі приречено потяг за дверну ручку.
На порозі стояла тітонька Мардж. Вона була дуже схожа на дядька Вернона — велика, огрядна, з буряковим обличчям, і навіть мала вуса, щоправда, не такі пишні, як у брата. В одній руці вона тримала величезну валізу, а з–під другої визирав старий і непривітний бульдог.
— А де мій Дадик? — заволала тітонька Мардж. — Де мій племінничок?
Дадлі перевальцем вийшов у коридор. Його прилизане біляве волосся обліпило гладку голову, а метелик ледь виднівся з–під численних підборідь. Тітонька Мардж пожбурила валізу просто Гаррі в живіт, міцно пригорнула Дадлі однією рукою і гучно цмокнула його в щоку.
Гаррі чудово знав, що Дадлі терпить обійми тітоньки Мардж тільки тому, що отримує за це винагороду. І справді, коли вона його відпустила, Дадлі стискав у дебелому кулаці хрустку двадцятифунтову купюру.
— Петуніє! — верескнула тітонька Мардж, проминаючи Гаррі, наче якийсь вішак. Тітонька Мардж і тітка Петунія поцілувалися, чи, радше, тітонька Мардж лупнула своєю масивною щелепою кістляву щоку тітки Петунії.
Тут увійшов дядько Вернон і з радісною усмішкою зачинив за собою двері.
— Мардж, чаю? — запитав він. — А що дати Ріперу?
— Ріпер може посьорбати чаю з мого блюдечка, — відповіла тітонька Мардж.
Усі зайшли на кухню, а Гаррі лишився в коридорі разом з валізою. Проте він не шкодував, він був згоден на все, аби тільки не лишатися з тітонькою Мардж, тому почав якомога повільніше штовхати валізу сходами нагору до вільної спальні.
Коли він повернувся на кухню, тітонька Мардж частувалася чаєм і фруктовим пирогом, а Ріпер гучно хлебтав щось у кутку. Гаррі бачив, як кривилася тітка Петунія, коли бризки чаю та слини потрапляли на її чисту підлогу. Тітка Петунія ненавиділа тварин.
— Мардж, а хто пильнує за рештою псів? — поцікавився дядько Вернон.
— А, ними опікується полковник Фабстер, — озвалася тітонька Мардж. — Він зараз у відставці, йому добре мати хоч якусь роботу. Але бідолаху Ріпера я не могла залишити. Він без мене просто марніє.
— Коли Гаррі сів, Ріпер почав гарчати. І тут тітонька Мардж уперше зауважила Гаррі.
— Ну! — крекнула вона. — Ти ще й досі тут?
7 
