ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Невеста по завещанию

Очень понравилось, адекватные герои читается легко приятный юмор и диалоги героев без приторности >>>>>

Все по-честному

Отличная книга! Стиль написания лёгкий, необычный, юморной. История понравилась, но, соглашусь, что героиня слишком... >>>>>

Остров ведьм

Не супер, на один раз, 4 >>>>>

Побудь со мной

Так себе. Было увлекательно читать пока герой восстанавливался, потом, когда подключились чувства, самокопание,... >>>>>

Последний разбойник

Не самый лучший роман >>>>>




  23  

— Що?! — сторопіло мовив Гаррі.

Пролунав довгий гудок. Кондуктори почали зачиняти двері вагонів.

— Пообіцяй мені, Гаррі, — скоромовкою заговорив містер Візлі, — що б там не сталося…

— Але навіщо я мав би шукати того, хто хоче мене вбити? — нічого не розумів Гаррі.

— Поклянися — що б ти не почув…

— Артуре, швидко! — закричала місіс Візлі.

Поїзд випустив пару і зрушив з місця. Гаррі підбіг до вагона і заскочив у двері, які йому відчинив Рон. А далі вся компанія висунулася з вікон і махала містеру і місіс Візлі, аж доки поїзд завернув за ріг.

— Мені треба з вами поговорити, — прошепотів Гаррі Ронові й Герміоні, коли поїзд почав набирати швидкість.

— Джіні, вийди, — звелів Рон.

— Ох, як чемно, — образилася Джіні і гордовито відійшла.

У пошуках вільного купе Гаррі, Рон та Герміона рушили коридором. Аж наприкінці вагона натрапили на купе, в якому була тільки одна особа — чоловік, що міцно спав біля вікна. Друзі спинилися на порозі. «Гоґвортський експрес» призначався для учнів, тому, окрім відьми, що возила візочок з харчами, інших дорослих вони в ньому досі не зустрічали.

Незнайомець був одягнений у вельми поношену, латану — перелатану мантію. Хворобливий і виснажений з вигляду, він, однак, був ще доволі молодим, хоч у його світло–каштановому волоссі де–не–де вже пробивалася сивина.

— Хто б це міг бути? — прошипів Рон, коли вони зачинили двері і примостилися якомога далі від вікна.

— Професор Р. Дж. Люпин, — прошепотіла у відповідь Герміона.

— Як ти знаєш?

— Написано на його портфелі, — Герміона вказала на поличку над головою чоловіка. Там лежав пошарпаний портфелик, який тримався купи тільки тому, що був старанно обмотаний мотузками. На портфелику напівоблупленими літерами в кутку було виведено: «Професор Р. Дж. Люпин».

— Цікаво, що він викладає? — недовірливо глянув Рон на мертвотно–блідий профіль Люпина.

— Це ж очевидно: є тільки одна вільна посада — захист від темних мистецтв, — прошепотіла Герміона.

Вони мали вже двох учителів захисту від темних мистецтв — щороку нового. Ходили чутки, що ця посада приносить нещастя.

— Ой, не знаю, чи він потягне, — засумнівався Рон. — Схоже, що його можна прикінчити будь–яким закляттям. О, вибач… — повернувся він до Гаррі, — що ти хотів нам сказати?

Гаррі розповів про суперечку між містером і місіс Візлі та про попередження містера Візлі. Рон був приголомшений, а Герміона притисла руки до вуст.

Нарешті вона їх опустила й промовила:

— Отже, Сіріус Блек утік, щоб полювати за тобою! Ой, Гаррі… тобі треба бути дуже–дуже обережним. І не шукати собі нових пригод…

— Та я й не шукаю, — роздратувався Гаррі. — Вони самі мене знаходять.

— Гаррі ж не дурний, щоб шукати якогось психа, який хоче його вбити! — тремтячим голосом сказав Рон.

Друзі сприйняли новину гірше, ніж Гаррі сподівався. Вони злякалися Блека значно більше, ніж він.

— Ніхто не збагне, як він вирвався з Азкабану, — стривожився Рон. — Таке ще нікому не вдавалося. А за ним, до речі, був посилений нагляд.

— Але його обов’язково спіймають, правда? — розхвилювалася Герміона. — Тепер і маґли його скрізь шукають…

— Що це? — зненацька насторожився Рон.

Звідкись долинав слабенький металевий свист. Вони оглянули купе.

— Це з твоєї валізи, Гаррі! — Рон піднявся, почав нишпорити на багажній полиці і видобув з–під Гарріних мантій кишеньковий стервоскоп.

Яскраво сяючи, він стрімко закрутився на Роновій долоні.

— Ой! Це стервоскоп? — Герміона встала, щоб краще його роздивитися.

— Так… але він такий… дешевенький, — пояснив Рон. — Він аж казився, коли я прив’язував його до Еролиної лапи, щоб відіслати Гаррі.

— А, може, ти робив тоді щось погане? — підозріло глянула на нього Герміона.

— Ні! Ну… хіба що не варто було посилати Еролу. Знаєте, їй на ці далекі відстані уже не вистачає сили. Але як інакше я міг переправити Гаррі подарунок?

— Засунь його в валізу, — порадив Гаррі, бо стервоскоп і далі пронизливо свистів. — Він зараз ще розбудить професора.

Щоб приглушити стервоскоп, Рон засунув його в особливо гидку пару старих шкарпеток дядька Вернона і зачинив валізу.

— Перевіримо його в Гоґсміді, — сказав Рон, знову сідаючи. — Фред і Джордж казали, що такі штучки продаються в крамниці магічних інструментів «Дервіш і Бенкс».

  23