Особенно,... 
55 
Петро Васильович з болем дивився на сестру. В очах його були сльози.
— Стій, Гапо, стій!— вигукнула враз Катерина Семенівна.— Не плач! Оддамо тому американцю його катові гроші, хай лусне! Чортова робота!
— Авжеж! Авжеж!—підхопила Люба.
— Но, то як? Як оддамо?! Прецінь, де я візьму такі гроші? Дві тисячі доларів! Ви знаєте, що то є таке?!
— Подумаєш, дві тисячі!—вигукнула Катерина Семенівна.
— То як?— розгублено подивилася на брата Гапка.
— А отак...— рішуче мовила Катерина Семенівна.— Зараз поїдемо, візьмемо і оддамо. Біжи, Петю, діставай книжку... А чергу на машину Кандибам оддамо.
— Умниця-розумниця моя! Дай я тебе поцілую!—
розчулено обійняв Бойко дружину, потім обернувся до Олексієнка.— Товаришу дорогий! Ви ж допоможете нам оформити це все офіційно. І... І щоб Гапка більше не їздила ні в яку Америку...
— Допоможемо! Допоможемо! Не хвилюйтеся!— весело і, як завжди, приємно заусміхався Олексієнко.
...Залишається тільки додати, що Гафія Лукашевич-Бойко, колишня місіс Гапка, живе в Гарбузянах і досі. Заміж за дармоїда Гузя вона, звичайно, не вийшла, бо він з Гарбузян на другий день кудись зник, та й, як ви, мабуть, догадуєтесь, заміж вона за нього не збиралася. Працює вона шеф-поваром у сільській чайній і живе в центрі села поруч із сільрадою. Колгосп допоміг їй побудувати хату. Прийняла вона в прийми удівця з Васюківки і щаслива з ним.
А от Люба, ви не повірите, вийшла заміж за представника Інюрколегії товариша Олексієнка, переїхала до Києва і, як пішли діти, забрала до себе спершу маму, а тоді й тата. Звичайно, коли вони стали вже пенсіонерами.
Отак почалося обезлюднення Липок...
...А тепер швиденько повертаймося у наш час, бо Сашко Циган, Журавель і Марусик аж заклякли у лопухах, чатуючи на іноземців. Переконавшись, що лисуватий не мертвий, а просто спить, вони вже не сумнівалися, що старий "ковбой" неодмінно повернеться.
І справді, десь годин через дві почулося чахкання "мерседеса", під'їхала машина і з неї вийшов старий "ковбой" і ще один похилого віку дядечко зі шрамом, що навскіс перетинав ліву щоку...
Хлопці здивовано глянули на нього.
А це хто?
РОЗДІЛ П'ЯТИЙ,
в якому хлопці роблять перерву на обід, час якої трапляється несподівана випадковість. "Оу! Дер Кнабе?!"
Лисуватий іноземець прокинувся.
Пошрамований дядечко, який тільки-но приїхав, не привітався з ним (слова "гутен морген", "гутен таг" хлопці добре знали, бо вчили ж німецьку мову), а одразу почав, трошки затинаючись, щось розповідати.
З цього хлопці зробили висновок, що пошрамований з їхньої ж компанії. Мабуть, вони десь його залишали, а оце зараз забрали.
— Певно, перевіряв, розвідку робив, щоб переконатися, що ніхто не перешкодить,— прошепотів Марусик.
— Та цить! Дай послухати!— цикнув на нього Сашко Циган.
Але хоч як вслухалися хлопці в розмову прибулих, не могли зрозуміти анічогісінько. Те, що говорять вони німецькою мовою, було ясно — окремі слова знайомі, а от про що балачка — хоч ти вбий. От коли пошкодували хлопці, що на уроках Олени Всеволодівни ловили гав, грали в "морський бій" та обстрілювали жованими паперовими кульками Панька Цигилика. Та від цього було не легше.
— Чого ж вони не копають?— прошепотів Сашко Циган.
— Ага... Я вже їсти хочу,— прошепотів Журавель.
— Мабуть, чекають ночі. Таємно, без дозволу скарби, як правило, викопують тільки вночі,— авторитетно заявив Марусик. Він читав більше друзів, полюбляв пригодницьку літературу і мав у детективних справах неабиякий досвід.
— То що — нам до ранку тут сидіти без ріски в роті?— прошепотів з тривогою Журавель.— Мати сьогодні такий обід варить... борщ з пампушками, качка з яблуками... на третє пундики і компот.
Марусик глибоко зітхнув,
— Хлопці,— шепнув Сашко Циган.— А чого нам усім трьом тут стовбичити? Давайте по черзі на обід збігаємо. Двоє чергуватимуть, а один...
— А що матері скажемо?— шепнув Журавель.— Чому не разом?
— Ну... ну... що рибу на Голубеньці ловимо. Клює несамовито... не можемо одірватися... Ти перший, Журавель, і йди. Твоя ж мати, підготуєш її. Та й їсти ти завжди більше хочеш. Іди...
Журавель не став сперечатися. Як ви вже знаєте, сперечатися він не вмів. Та й думка про запашний борщ з пампушками, рум'яну качку з яблуками та солодкі пундики з компотом позбавляла його сил сперечатися.
За час чергування Сашка Цигана й Марусика нічого суттєвого не відбулося. Іноземці сиділи й розмовляли.
55 
