Особенно,... 
76 
На Садову, певна річ, з’їздили і в квартирі № 50 побували. Але ніякого Коров’єва там не знайшли, і жодного Коров’єва ніхто в будинку не знав і не бачив. Квартира, що її займав покійний Берліоз, а ще Лиходєєв, який поїхав до Ялти, була порожнісінька, і в кабінеті супокійно висіли ніким не ушкоджені сургучні печатки на шафах. З тим і поїхали з Садової, до того ж з інспекторами відбув розгублений та пригнічений секретар будинкоуправління Пролежньов.
Увечері Никанора Івановича приставили до клініки Стравінського. Там він повівся так неспокійно, що мусили зробити йому впорскування за рецептом Стравінського, і лише за північ Никанор Іванович заснув у 119-й кімнаті, зрідка видаючи важке страдницьке мичання.
Але що далі, то легшим ставав його сон. Він перестав крутитися і стогнати, задихав легко й рівно, і його полишили самого.
Тоді на Никанора Івановича найшло сновиддя, що ґрунтувалося, безсумнівно, на його сьогоднішніх переживаннях. Почалося з того, що Никанорові Івановичу привиділося, буцімто якісь люди з золотими сурмами в руках підводять його, і дуже урочисто, до великих лакованих дверей. Біля цих дверей супутники програли наче туш Никанорові Івановичу, а потім лункий бас із небес весело сказав:
— Ласкаво просимо, Никаноре Івановичу! Здавайте валюту.
До краю вразившись, Никанор Іванович побачив над собою чорний гучномовець.
Потім він чомусь опинився в театральній залі, де під золоченою стелею сяяли кришталеві люстри, а на стінах кенкети. Все було як належить, як у невеликому за розмірами, але дуже багатому театрі. Була сцена, запнута оксамитовою завісою, усіяною по темно-вишневому тлі, мов зірочками, зображеннями золотих збільшених десяток, суфлерська будка і навіть публіка.
Здивувало Никанора Івановича те, що вся ця публіка була однієї статі — чоловічої, і вся чомусь із бородами. Крім того, вражало, що в театральній залі не було стільців, і вся ця публіка сиділа на підлозі, чудово натертій і ковзькій.
Нітячись у новому й численному товаристві, Никанор Іванович, повагавшись який час, за прикладом загалу вмостився на паркеті по-турецькому між якимсь рудим бороданем-здорованем та іншим, блідим і дуже зарослим громадянином. Ніхто з тих, що сиділи, не звернули уваги на новоприбулого глядача.
Тієї хвилини почувся лагідний передзвін, світло в залі погасло, завіса розійшлася, і розкрилася освітлена сцена з кріслом, столиком, на якому був золотий дзвіночок, і з глухим чорним оксамитовим задником.
З-за лаштунків вийшов артист, у смокінгу, чисто поголений і зачесаний на проділ, молодий і з дуже приємними рисами обличчя. Публіка в залі ожила, і всі обернулися до сцени. Артист підійшов до будки і потер руки.
— Сидите? — запитав він м’яким баритоном і усміхнувся залові.
— Сидимо, сидимо, — хором відповіли йому із зали тенори і баси.
— Гм… — заговорив задумливо артист, — і як вам не обридне, я не розумію? Всі люди як люди, ходять зараз вулицями, розкошують весняним сонцем і теплом, а ви тут скнієте на підлозі в задушливій залі. І невже справді програма така цікава? А втім, що кому до смаку, — по-філософськи закінчив артист.
Потім він змінив тембр голосу та інтонації і весело-гучно оголосив:
— Отож наступний номер нашої програми — Никанор Іванович Босой, голова будинкового комітету і завідувач дієтичної їдальні. Попросимо Никанора Івановича!
Одностайні оплески були відповіддю артистові. Вражений Никанор Іванович витріщився, а конферансьє, затулившись рукою від світла рампи, знайшов його поглядом серед тих, що сиділи, і ласкаво поманив пальцем на сцену. І Никанор Іванович, не зчувшись як, опинився на сцені. В очі йому знизу й спереду вдарило світло кольорових ламп, від чого враз провалилися в темряву зала і публіка.
— Ну ж бо, Никаноре Івановичу, покажіть нам приклад, — щирим тоном вимовив молодий артист, — і здавайте валюту.
Запала тиша. Никанор Іванович перевів дух і тихо почав:
— Богом присягаюся, що…
Але не встиг він договорити ці слова, як уся зала вибухнула криками обурення. Никанор Іванович знітився і вмовк.
— Отож я зрозумів, — озвався ведучий програми, — ви хотіли заприсягтися Богом, що у вас немає валюти? — І він співчутливо подивився на Никанора Івановича.
— Авжеж нема, — відповів Никанор Іванович.
— Так, — відгукнувся артист, — але даруйте нескромність: відки ж узялися чотириста доларів, знайдені в убиральні тієї квартири, єдиними мешканцями котрої є саме ви та ваша дружина?
76 
