— Ну й добре, — пошепки казала Марла Х'ялмару, — а ти хотів би, щоб він скакав довкола нас і репетував: «Лук! Лук, май френд!!! Лук, ітс б'ютіфул, лук!!!»
— М-да, не хотів би…
— То й не жужи.
Нафотографувавши до одуріння орнаментів і фресок Дзону Паро, трійця нарешті вийшла за ворота фортеці. Зайшли на ненависну Марлі екскурсію до Національного Музею, де вона тинялася й позіхала, мріючи чи то про наступний прийом їдла, чи то про тепле ліжечко й жбурляння якнайдалі важелезних черевиків. Втім, єдина річ у музеї видалася їй корисною — геометричні креслення буддійських святих. Точніше, схеми їхніх канонічних зображень.
— Для кожного божества своє мірило… — Марла мимоволі згадала, як колись в дитинстві вчителька її коханої художки Наталя Петрівна вчила нестулепних дітваків вимірювати олівцями у витягнутих руках пропорції глечиків. Одне око треба було закрити, нігтем на олівці заміряти висоту шийки й товщину денця Зі святими все було складніше. Така сила трикутничків і еліпсів наводила на Марлу сум і спогад про зовсім некохану вчительку геометрії Юлію Марківну.
— От блін, дитячі травми, — зітхнула Марла і відійшла від креслення майбутнього образу Шабдрунга Рінпоша [63] з майбутньою коштовністю в руці і з майбутньою химерною шапкою на бородатій голові.
— О, Марло, я тут знайшов дещо про те, чим ти цікавишся! — покликав Х'ялмар.
— Незаймані хлопчики?
— Нє, швидше навпаки. Пам'ятаєш члени на стінах і під стелями?
— Ато!
— Це все не просто так, як грушки чи бурячок під вікнами нафляцкати.
— Це ти стібеш українське народне творчєство, гад?
— Ну ні, Марло. Овочева тема є у всіх.
— Зате Україна — експортер буряків у світ номер один. Все, кажись ми більше ніде не перші. Я не кажу про списані літаки, що їбошать об землю кожен місяць. Я про хороше і вічне. Як от буряки.
Х'ялмар тихо і ввічливо (бо ж він у Національному Музеї!) сміється й вирушає далі хитрозбудованим коридором вежі на наступний поверх. Сходів між поверхами нема, зате долівка збудована під кутом, щоб долати різниці висоти. На ходу Х'ялмар пробує розповісти своїй подрузі історію Божественного Божевільного [64] — одного з найулюбленіших бутанських святих
— Чувак казав, що його медитаційна практика — дівчата і вино…
— Ага, іn vіnо vеrіtas [65]! — ідіотсько, як завжди, вставляє Марла одну з небагатьох фраз, запам'ятованих із російської поезії. — Це Блок. Про п'яніц із ґлазамі кроліков.
— Га? — Х'ялмар не знає і того мінімуму, причетного до вєлікого й могучого Russian язика, тому мрійливо продовжує далі:
— Про його статеві здібності й розмір дітородних органів люди складали легенди…
— Думаєш, на кожному фасаді його хуй в натуральну величину?
— Нє, думаю, їх сором'язливо там применшують. Ги-ги.
— Ги-ги, — погодилася Марла. — То він був кимось на зразок Діогена?
— Ну, частково…
— Ух ти! Треба десь спробувати висратися на очах у пуританської громади, скажімо, міста Львова, а потім написати щось у розділі «Девіантна поведінка як засіб виховання мас».
— Марло, це буде плагіатом.
— Ага, але ніхто не знатиме, що я то свиснула не в Діогена, а в Лами Друкпи Кунлі — і в цьому фішка. Я вже, до речі, колись пропонувала тим добропорядним громадянам помастурбувати на презентації «Четверга», але, окрім Окрю Іржона, Лешкілєва і Лешкєліва ґьорл-френдки, всі забоялися…
— І що — ти не мастурбувала?
— Нє, пішли вони в сраку. Треба берегти останню барикаду українського моралізаторства… Вони ж бо там як кактуси в акваріумі.
— Кактуси живуть у кактусаріях.
— Або в пустелях. А ті живуть в акваріумі порожньому, поки без води. І не підозрюють, що то скляне пуделко, де їм тепло і сухо, насправді призначене для мокрої і свіжої Н2О, що одною дня накриє їх і вб'є.
— Моралізаторство — останнє виправдання негідників.
— Ага, так мій друг Анджей казав. Тільки не треба про це повідомляти моралізаторів, вони ж бо й так такі нещасні у тій своїй однобокості… їх у житті тішить тільки те, що вони «знають, як все має бути».
— Ну то й навіщо нам перейматися їх долею?
— Я знаю? Певно, кожному суспільству час від часу потрібен свій Божественний Божевільний, що може дозволити собі геть усе, щоби своєю волею звільнити інших.
— У Лами було на це право… Він відрізнявся винятково бездоганним кармічним бекґраундом. Тому й міг усе це витворяти.
[63]
Нгаванґ Намґ'ял (1594-1651) — бутанський святий, засновник традиції тсечус.
[64]
Лама Друкпа Кунлі (1455-1529). Народився в Тибеті, був сучасником і послідовником Пема Лінгпа. Подорожуючи дорогами Непалу й Тибету, для драматизації свого вчення цей йог застосовував сороміцький гумор, пісні й ненормативну поведінку. Вважав, що поводження за правилами й ритуалами сошуму закриває від людини істинну суть вчення Будди. Викладав істину, шокуючи, ображаючи й дратуючи шановану публіку.
[65]
Істина у вині (лат.).