Последние отзывы

  37  

— Можна ще їсти, — Х'ялмар почав збирати зі столу брудні тарілки, — знаєш, наші дні в Джакарті якісь перверсивно-гедоністичні. Кожен вечір ми збочуємося, вишукуючи щонайненормальніше місце із щонайкращою їжею…

— Бо що ж іще, скажи мені, робити? — і Марла сама замислилася над своїм питанням. Можна було ще:

— писати статті у популярно-філософські видання (дуже рідко, майже ніколи, бо «в падло»);

— писати типу статті в підліткові журнали (теж ніби в падло, але долається легше);

— валандатися фестивалем європейського кіно (Осанна! Культурний карантин час від часу відміняють, та ще й на шару);

— їхати на висілки ім. де Дідько і Добраніч-Каже (французьких політичних активістів 1848 року), щоби в заниканому кіно-театрику, випивши порівняно дешевого пива «Bintang», лежачи на полакованій чорній підлозі, дивитися «Bande a part» Годара і до смерті ображатися на те, що цей фільм показують замість «Chinoise»;

— малювати масляними пастелями жовтогарячі портрети принца Арджуни (пастелі поцуплені в Патріка, потім можна буде письмово вибачитися);

— купувати в універмазі «Sarinah» (названому так на честь коханки президента Сукарно) величезними партіями сарони ^[12] ручної роботи, щоби потім мастити собі голову, кому би їх подарувати (однак, подарунків все одно, як правило, виявляється недостатньо);

— купувати малесенькі розписані шафки, величезні керамічні тарелі, прошиті соломою, нікудишні книги зі східної образотворчості, хороші книги зі східної (зокрема буддійської) образотворчості, різних розмірів свічечки, робусту й арабіку, запаковані у святкові коробки «Selamat Idul Fitri! ^[13]», коричневий цукор, не знаючи, для чого він потрібен, туристичні довідники Бутану й Непалу, спеції і книжку Мадонни для дітей;

— спостерігати з балкона за водою в басейні, біля якого верещать японці, пересмажуючи барбекю;

— спостерігати з-за кущів за товстими японськими дітьми, що грають у теніс на майданчику, огороженому куленепробивними антимоскітними сітками (товсті діти — символ достатку батьків, їм інколи навіть ходити забороняють, щоб не помарніли);

— кидати у безхвостих котів напівпорожніми горнятками за те, що вони безпардонно (безхвостість у індонезійських котів — повальна патологія) крадуть сир зі столика, виставленого надвір;

— бідувати з приводу того, що в Індонезії дико бракує сиру, оливок і вина, а якщо і є вони десь, то за космічну ціну й інфернальної якості.

Одне слово, вони не скучали. Марла вдавалася до сякого-такого малювання, закохавшись у героя Рамаяни, Х'ялмар домагався катарсису, знову і знову копирсаючись у розрахунках свого бюджету на наступний рік. Ранками вони читали інтерв'ю одинадцятирічного Лами, що пальчиком виводив у повітрі галочку «Міке» (Уоu саn do it! ^[14]), повідаючи про досягнення чергового ступеню самовдосконалення, і сперечалися, добре це для дитини чи ні, коли їй змалку торочать про те, що вона — бог.

— Oh st’s such a perfect day? I’m glad I spend it with you!" ^[15] — смачно потягнувшись за столом (ах, як чудово робити те, що тобі суворо забороняли в дитинстві!), промуркотіла Марла. Власне, ця пісенька завжди випадково заставала її по доволі значущих місцях — десь раз на рік, ні з того, ні з сього, Лу Рід проникав у Марлин часопростір зі своїм ненабридливим гітом. То було — принаймні так Марла його трактувала — своєрідним втиканням нової віхи в зеленаве сирне плато її життя. Важливим видавалися обставини і місто з'яви Перфект-дея. і наступного разу це місто було Берліном.

Santa Klaustrofobiya 2003

— Hey you? Bitch! Stay fucking away from him! ^[16] — втиснувши обличчя в матрац, шипіла Марла. Просто Х'ялмар збирався на побачення. Сказав він про це так:

— О, до речі. Мені ще треба всучити подарунок одній… дівчинці.

— і ти хочеш піти на це вручення один? — тицьнувши пальцем у темну кімнату, поцілила у вимикач Марла.

— Так, я знаю, що це — дурнувато, — знизав плечима Х'ялмар, — але вона про це попросила… прийти. Без тебе.

— Ага.

— Пам'ятаєш, я казав тобі про дівчину, що зацікавилася мною, але не я нею?

— «Sorry? But there is someone already…» — згадала той епічний переказ Марла. Власне, для неї наявність того «someone» ніколи б не стало на дорозі чи й на півдорозі. Як є уже someone, то буде ще й anotherone — нам не жалко. Але із Х'ялмаром усе було по-іншому. Марла довіряла йому на сто відсотків більше, ніж собі. Тому вона сказала:

---

[12]

Від індонез. «sarong» — традиційний атрибут чоловічого одягу, просторий шмат тканини, що зав'язується на поясі на кшталт довгої спідниці. Оздоблення в техніці батік.

[13]

Щасливого свята Ідул Фітрі (кінця Рамадану)! — індонез.

[14]

Ти можеш це! (Англ.)

[15]

О, це такий чудовий день, я рада, що минає він з тобою (англ.).

[16]

— Альо, ти, сука! Ану від'їбися від нього! (Амер.)

  37