29 
— Навіть не сумніваюся, — сказав Роланд… і раптом рвучко піцняв голову. В лісі настала тиша.
— Братик–ведмедик нарешті здався, — сказала Сюзанна. — Слава Богу.
— А я думав, у нього ще лишалося зо сім хвилин, — мовив Едді.
Роланд відрегулював ремені ранця.
— Мабуть, його годинник за останні п'ять–шість сотень років почав трохи відставати.
— Ти справді гадаєш, що він був аж такий древній, Роланде?
Роланд кивнув.
— Щонайменше. А тепер йому кінець… останньому з Дванадцяти Вартових, наскільки нам це відомо.
— Ага, а тепер спитай мене, чи мені це не до дупи, — сказав Едді, розсмішивши Сюзанну.
— Тобі зручно? — запитав у неї Роланд.
— Ні. Мені вже болить дупа. Але нічого. Просто постарайся не скинути мене на землю.
Роланд кивнув і почав спускатися схилом додолу. Едді не відставав, штовхаючи перед собою візок і намагаючись не надто сильно вдаряти його об камені, що тут і там вигулькували з землі, наче великі білі кісточки пальців. Зараз, коли ведмідь врешті–решт стулив пельку, ліс видався Едді набагато тихішим — тепер він почувався мало не персонажем одного з тих наївних старих фільмів про джунглі, людожерів і здоровенних мавп.
23
Знайти ведмежий слід було легко, проте йти цим слідом виявилося непросто. Миль за п'ять від галявини вони потрапили в низинну грузьку місцевість, що лише трохи відрізнялася від болота. Коли земля нарешті пішла вгору й стала трохи твердішою, Роландові витерті джинси вже просякли водою до колін, і дихав він важко, з довгим присвистом. І все ж він був трохи в кращій формі, ніж Едді, якому боротьба з Сюзанниним візком у рідкому болоті й стоячій воді видалася надто нерівною.
— Час відпочити й перекусити, — сказав Роланд.
— О, дайте їсти! — відсапуючись, видихнув Едді. Він допоміг Сюзанні вибратися з ранця і посадив її на стовбур поваленого дерева, вздовж якого бігли довгі навскісні подряпини, залишені кігтями. А потім сам сів, а точніше — впав коло неї.
— Ти забрьохав мій візок, білявий, — сказала Сюзанна. — Тепер увесь цей бруд залишиться у мене на попі.
Він іронічно підвів брову.
— От буде далі мийка для машин, то я особисто його помию. Та я навіть натру всю цю машинерію воском, щоб блищала. Домовились?
Вона всміхнулася.
— Тоді по руках, любчику.
Довкола пояса в Едді був обв'язаний один із Роландових бурдюків. Едді постукав по ньому пальцем.
— Можна?
— Так, — сказав Роланд. — Але небагато. Щоб лишилося нам усім до наступного джерела. Так нікому не доведеться себе обмежувати.
— Роланд, скаут–орел з країни Оз, — хихотнув Едді, знімаючи бурдюк.
— Що таке Оз?
— Вигадана країна з фільму, — відповіла Сюзанна.
— Ні, все не так просто. Колись мій брат Генрі читав мені книжки. Я розповім тобі якось увечері, Роланде.
— Чудово, — поважно відповів стрілець. — Мені страшенно хочеться дізнатися про твій світ більше.
— Але Оз — це не наш світ. Сюзанна сказала правильно, це несправжнє, вигадане місце…
Роланд роздав їм шматки м'яса, загорнуті в якісь широкі листки.
— Найкращий спосіб вивчити нове місце — це дізнатися, про що воно мріє. Я залюбки послухаю про цей Оз.
— Гаразд, тоді й з тобою домовились. Сьюз розповість про Дороті, Тото й Залізного Лісоруба, а я — решту. — Він увігнав зуби в свій шмат м'яса і схвально підкотив очі. М'ясо набралося пахощів листя, в яке було загорнуте, і тепер смакувало неймовірно. Едді проковтнув свою порцію, відчуваючи, що в шлунку весь час працьовито бурчить. Тепер, трохи віддихавшись, він почувався добре, ба навіть чудово. Тіло почало обростати рівномірною оболонкою м'язів, і кожна його частина зараз перебувала в злагоді з рештою частин.
«Не переживай, — подумав він. — До вечора все знов почне нити. Гадаю, він рватиметься вперед і прискорюватиме ходу, аж доки я не впаду мертвий».
Сюзанна їла охайніше, запиваючи кожен другий–третій шматок ковточком води, повертаючи м'ясо в руках, відкусуючи з зовнішнього боку.
— Закінчи розповідь, яку ти почав учора, — запропонувала вона Роландові. — Ти сказав, що, здається, починаєш розуміти, чому твої спогади ворогують між собою.
Роланд кивнув.
— Так. Гадаю, обидві гілки спогадів відповідають дійсності. Тільки одна з них «дійсніша» за іншу. Втім, це аж ніяк не перекреслює другої.
— Нічого не розумію, — зізнався Едді. — Хлопчик Джейк або був на придорожній станції, Роланде, або його не було.
29 
