Упавши навколішки, Джейк зазирнув у тріщину. Срібний ключик слабо мерехтів у пітьмі, але шпарина була надто вузька для Джейкових пальців. Він підчепив дошку і щосили рвонув її на себе. Гвіздки, на яких вона трималася, застогнали, але витримали.
До його вух долинув якийсь брязкіт. Джейк підвів погляд і побачив, як лапа, більша за нього самого, вхопила повалену люстру і пожбурила її вбік. Іржавий ланцюг, на якому колись висів світильник, батогом здійнявся в повітря і важко вдарився об підлогу. Люстра прогриміла на ланцюзі в Джейка над головою, стукотячи склом об древню мідь.
Голова охоронця дверей, що трималася лише на згорбленому плечі й невситимій руці, рвонула вперед. Рештки стіни впали і зникли в хмарі куряви. А за мить уламки піднялися з підлоги і склалися в криву кістляву спину потвори.
Охоронець дверей побачив, що Джейк дивиться на нього, і наче скривився в усмішці. Уламки дерева виступили з його зморшкуватих щік. Розтуляючи й стуляючи пащу, він важко посунув уперед через залу, де стояла суцільна курява. Шарпаючи уламки в пошуках здобичі, величезна лапа дісталася до скляних дверей, що вели до коридору, і вирвала одну їх стулку.
Від жаху в Джейка перехопило подих. Він слабо скрикнув і з новими силами вхопився за мостину. Вона ніяк не піддавалася, але натомість у голові пролунав голос стрільця:
— Інша, Джейку! Спробуй виламати іншу!
Він відпустив ту дошку, яку смикав, і вхопився за іншу, з протилежного боку шпарини. І в цей час почувся інший голос. Його Джейк почув не душею, а вухами, і зрозумів, що він долинає з того боку дверей, дверей, які він шукав з того самого дня, як уник загибелі під колесами автомобіля.
— Швидше, Джейку! Ворушися, заради Бога!
І цього разу дошка відірвалася так легко, що він мало не впав на спину.
У дверях комісійної крамниці через дорогу від Маєтку стояли дві жінки. Старша була господаркою, а молодша — її єдиним покупцем. Тієї миті, коли почувся страшний тріск стін і дерев'яних балок, вони обійняли одна одну за талію, не розуміючи, що роблять, та так і стояли, тремтячи від страху, наче діти, що почули в темряві якийсь незрозумілий шум.
Трохи далі трійко хлопчаків, які саме йшли на стадіон Малої ліги Датч–Гіла, зупинилися на хіднику і з роззявленими ротами дивилися на будинок, геть забувши про свою тачку з баскетбольним причандаллям. Водій фургона, що розвозив товари за замовленням, припаркував свою машину біля узбіччя і виліз подивитися. Із крамниці на розі й пабу «Датч–Гіл», дико роззираючись навсібіч, на вулицю повибігали покупці й завсідники.
Земля затремтіла, і на асфальті Райнголд–стрит віялом почали розходитися дрібні тріщини.
— Це що, землетрус? — гукнув водій фургона до жінок, що стояли перед комісійною крамницею, але не став чекати на відповідь: стрибнув за кермо і поспіхом поїхав геть зустрічною смугою, тримаючись подалі від будинку, що був у епіцентрі цього коливання.
Увесь будинок наче вгинався всередину. Дошки тріскалися, відскакували від фасаду й градом сипалися на подвір'я. З даху тік брудно–сірий водоспад уламків шиферу. Пролунав оглушливий хрускіт, і посеред фасаду Маєтку зазміїлася довга тріщина. Невдовзі вона поглинула двері, й ось уже весь будинок почав заковтувати сам себе зсередини.
Отямившись від заціпеніння, молодша жінка вирвалася з обіймів старшої.
— Не знаю, як ви, а я тікаю звідси, — сказала вона і, не озираючись, побігла вулицею геть.
Щойно Джейк стис ключ у руці, коридором, здуваючи йому мокре від поту волосся з чола, пройшовся гарячий вітер. Хлопчик інстинктивно збагнув, що це за місце і чому все так відбувається. Охоронець дверей не просто жив у будинку — він сам був будинком: кожною дошкою, кожною шифериною, кожним підвіконням, кожною ринвою. І тепер він насувався на Джейка, помалу набуваючи власної подоби, хоча її втілення було радше якимось неподобством. Охоронець збирався вхопити його, поки він не скористався ключем. За величезною білою головою і плечем–покручем Джейк бачив, як злітаються коридором у парадну залу дошки, шифер, дроти, уламки скла, навіть вхідні двері та поламане поруччя, витворюючи тіло тинькового велетня, що тягнувся до нього своєю потворною лапою.
Джейк висмикнув руку з діри в підлозі й побачив, що по ній повзають величезні жуки. Щоб струсити їх, довелося постукати по стіні, але щойно він це зробив, як стіна розтулилася і спробувала вхопити його за руку. Джейк закричав і встиг саме вчасно забрати руку. Він крутонувся і з розгону запхав срібний ключ до замкової щілини.