Особенно,... 
76 
— Що ви хочете цим сказати, герцогу?
— Я хочу сказати, ваша величносте, що моє здоров'я підупадає від цієї виснажливої боротьби й безнастанної роботи. Я хочу сказати, що, мабуть, не зможу витримати тягаря облоги Ла-Рошелі, і краще буде, коли ви призначите туди пана де Конде[103], пана де Бассомп'єра або ще кого з-поміж тих доблесних людей, котрі добре знаються на військовій справі, а не мене, служителя церкви, якому не дозволяють віддатися його покликанню, а змушують займатися справами, до яких у нього немає ніякого хисту. Це принесе щастя вашій сім'ї і, безперечно, піднесе ще більше вашу славу за кордоном.
— Я все розумію, пане герцогу, — відповів король. — Будьте певні, всі, кого згадано в цьому листі, дістануть заслужену кару, королева так само.
— Що ви таке кажете, ваша величносте? Боронь Боже, щоб через мене королеві довелося зазнати бодай найменших прикрощів! Королева здавна вважає мене своїм ворогом, хоч ваша величність самі можете засвідчити, як палко я завжди заступаюсь за неї навіть перед вами.
О, якби йшлося про зраду честі вашої величності, це була б інша річ; я б перший тоді сказав: «Немає пощади, королю, немає пощади винуватиці!» На щастя, про це не може бути й мови, і ваша величність самі в цьому ще раз пересвідчились.
— Авжеж, пане кардинале, — мовив король, — як завжди, ваша правда; проте королева однаково заслуговує на осуд.
— Ви самі, ваша величносте, накликали на себе її гнів; цілком природно, що вона розсердилась на вас: ваша величність надто суворо поставилися до неї.
— Так я завжди ставитимусь до своїх і до ваших ворогів, хоч би яке високе становище вони посідали і хоч би на яку велику небезпеку я наражався через цю суворість.
— Королева ненавидить мене, але не вас, ваша величносте; навпаки, вам вона віддана, покірлива, бездоганна дружина, тож дозвольте мені заступитися за неї перед вашою величністю.
— Нехай же вона упокориться, нехай знайде привід для примирення.
— Навпаки, ваша величносте, подайте приклад; ви перший образили її, запідозривши у зраді.
— Я маю шукати привід? — вигукнув король. — Ніколи!
— Ваша величносте, благаю вас!
— До того ж, як його знайти?
— Зробіть їй щось приємне.
— Що саме?
— Влаштуйте бал; адже ви знаєте, як любить королева танцювати. Запевняю вас — Її гнів не встоїть перед таким виявом уваги.
— Пане кардинале, ви добре знаєте, що я не прихильник усіх цих світських розваг.
— Але, знаючи, з якою відразою ви ставитесь до них, королева ще більше дякуватиме вам за чулість; крім того, вона матиме щасливу нагоду надіти чудові діамантові підвіски, які ви їй подарували до дня народження і з якими вона ще ніде не показувалась.
— Побачимо, пане кардинале, побачимо, — сказав король, радий з того, що королева винна в злочині, який мало його хвилював, і зовсім не винна в тому, чого він найдужче боявся, і тому вже ладен помиритися. — Побачимо, але, присягаюся честю, ви надто поблажливі.
— Ваша величносте, — відповів кардинал, — лишіть суворість міністрам, бо чеснотою королів завжди була поблажливість; будьте ж, як завжди, поблажливі, і ви переконаєтесь: це піде на користь.
Почувши, як годинник пробив одинадцяту ночі, кардинал низько вклонився й попросив дозволу залишити короля. На прощання він знову порадив його величності помиритися з королевою.
Анна Австрійська після того, як у неї відібрали листа, чекала докорів. Як же вона здивувалася, помітивши наступного дня, що король робить спроби примиритися. Спершу вона вирішила не помічати його домагань — гідність жінки і гідність королеви були в ній так глибоко ображені, що вона не могла отак зразу забути цього; але, піддавшись умовлянням придворних дам, вона зрештою вдала, ніби потроху забуває про те, що сталося. Король скористався з цієї переміни й сказав, що найближчим часом хоче влаштувати великий бал.
Нещасна Анна Австрійська так рідко бувала на святах, що коли вона почула про бал, то, як і передбачав Рішельє, від її образи не лишилося й сліду — якщо не в серці, то принаймні на обличчі. Вона спитала, на який день призначено свято, але король відповів, що про це ще треба буде порадитися з кардиналом.
І справді, він щодня питав кардинала, на коли ж нарешті призначити бал, та Рішельє щоразу знаходив привід, аби ухилитися від чіткої відповіді.
Так минув тиждень.
На восьмий день кардинал отримав листа з Лондона, в якому було всього кілька рядків:
76 
