ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Слепая страсть

Лёгкий, бездумный, без интриг, довольно предсказуемый. Стать не интересно. -5 >>>>>

Жажда золота

Очень понравился роман!!!! Никаких тупых героинь и самодовольных, напыщенных героев! Реально,... >>>>>

Невеста по завещанию

Бред сивой кобылы. Я поначалу не поняла, что за храмы, жрецы, странные пояснения про одежду, намеки на средневековье... >>>>>

Лик огня

Бредовый бред. С каждым разом серия всё тухлее. -5 >>>>>

Угрозы любви

Ггероиня настолько тупая, иногда даже складывается впечатление, что она просто умственно отсталая Особенно,... >>>>>




  72  

— Ай справді, він нікуди не втече, — сказав король. — Його завжди можна буде знайти, як запевняє пан де Тревіль. До того ж, — додав він, стишивши голос і благально глянувши на його високопреосвященство, — хай вони вважають, що небезпека минула: саме в цьому полягає справжня політика.

Ця політика Людовіка XIII змусила Рішельє всміхнутися.

— Наказуйте, ваша величносте, — сказав він. — Ви маєте право помилувати.

— Право помилування застосовується лише до злочинців, — зауважив Тревіль, який хотів, щоб останнє слово лишилося за ним, — а мій мушкетер — не злочинець. Отже, ваша величносте, вам зовсім не треба його милувати, вам просто слід вирішити справу по справедливості.

— Він у Фор-Левеку? — спитав король.

— Так, ваша величносте, до того ж у карцері, як найзапекліший ворог.

— Хай йому чорт! — прошепотів король. — Що ж його робити?

— Підписати наказ про звільнення з-під варти, тільки й того, — відповів кардинал. — Як і ваша величність, я певен: гарантії пана де Тревіля більш ніж досить.

Тревіль шанобливо вклонився, відчуваючи, що до його радості домішується тривога: він волів би, щоб кардинал затявся, а не так несподівано й легко відступив.

Король підписав наказ про звільнення, і Тревіль одразу ж узяв його.

Коли капітан мушкетерів виходив з кімнати, кардинал приязно всміхнувся до нього й сказав королю: — Яка згуртованість панує між командирами і солдатами у ваших мушкетерів, ваша величносте! Це дуже корисно для служби й робить честь усій роті.

«Незабаром він спробує відігратися на мені, — подумав Тревіль. — Ніколи не вгадаєш, що він утне в останню мить. Але треба поспішати, бо король може враз змінити своє рішення; до того ж, куди важче знову кинути до Бастилії або до Фор-Левека людину, яка вже вийшла звідти, ніж не випустити з-під варти в'язня, що вже сидить там».

Пан де Тревіль переможно ввійшов до Фор-Левека й звільнив свого мушкетера, спокійного та незворушного, як завжди.

Згодом, зустрівшись з Д'Артаньяном, Тревіль сказав йому:

— Вам справді пощастило; це розплата за рану Жюссака. Невід — плаченою лишилася рана Бернажу, так що будьте обачні.

Пан де Тревіль таки мав слушність, не довіряючи кардиналові й думаючи, що не все ще скінчено. Бо тільки-но капітан мушкетерів зачинив за собою двері, як його високопреосвященство мовив до короля:

— Тепер, коли ми залишилися самі, поговоримо серйозно, якщо буде на те ласка вашої величності. Мій королю, пан Бекінгем пробув у Парижі п'ять днів і виїхав лише сьогодні вранці.


XVI. Про те, як канцлер Сег’є шукав дзвін, щоб, за старою звичкою, вдарити в нього


Годі собі уявити враження, яке ці слова справили на Людовіка XIII. Він почервонів, потім зблід. Кардинал зрозумів, що одним ударом відвоював утрачені позиції. — Пан Бекінгем у Парижі! — вигукнув король. — Чого він сюди приїжджав?

— Мабуть, щоб змовитися з вашими ворогами — гугенотами та іспанцями.

— Ні, хай йому чорт, ні! Щоб зазіхнути на мою честь у змові з пані де Шеврез, пані де Лонгвіль та всіма Конде[97]!

— О ваша величносте, як ви можете навіть подумати про це! Королева така розсудлива і так безмежно кохає вашу величність!

— Жінки слабкі духом, пане кардинале, — мовив король. — Ну, а щодо її палкого кохання, то в мене є власна думка з цього приводу.

— І все-таки я вважаю, — відповів кардинал, — що герцог Бекінгем приїздив до Парижа в суто політичних справах.

— А я певен — він був тут із зовсім іншою метою, пане кардинале. Але якщо королева завинила, то горе їй!

— Ай справді, — мовив Рішельє, — хоч як прикро мені думати про можливість такої зради, але ваша величність нагадали про одну річ: пані де Ланнуа, яку згідно наказу вашої величності я кілька разів допитував, сказала сьогодні вранці, що позавчора її величність довго не лягала спати, що сьогодні вранці королева багато плакала і що весь день вона писала.

— Все ясно, — сказав король. — Безперечно, вона писала до нього. Кардинале, мені потрібні папери королеви.

— Але як їх дістати, ваша величносте? Гадаю, ні мені, ні вашій величності не личить братися за таку справу.

— А як вчинили з дружиною маршала д'Анкра[98]? — нестямно вигукнув король. — Спершу обшукали її шухляди, а потім обшукали її саму.

— Дружина маршала д'Анкра все-таки лишається дружиною маршала д'Анкра — флорентійською авантюристкою, ваша величносте, не більше. А можновладна дружина вашої величності є Анна Австрійська, королева Франції, тобто одна з найбільших володарок світу.


97

Давній французький аристократичний рід Конде з XVI століття перебував у далеких родинних зв'язках з династією Бурбонів. Луї І де Конде (1530–1569) став першим визнаним ватажком кальвіністів. Генріх II, принц де Конде (1588–1646), людина нестримної, запальної вдачі, не хотів підкорятися батькові Людовіка XIII Генріхові IV, а після його смерті відкрито виступав проти Марії Медичі. Анна Женев'єва де Бурбон, герцогиня де Лонгвіль (1619–1679) — дочка Генріха Конде, в майбутньому діяльна учасниця Фронди.

98

Йдеться про Леонору Дорі, звану Галагаї (1576–1617), флорентійську дворянку, яка, бувши з дитинства близькою подругою Марії Медичі й зберігши в зрілому віці величезний вплив на неї, отримала зрештою в 1602 році звання придворної дами. 1601 року одружилася з італійським авантюристом, сином флорентійського нотаря Кончіні (рік народження невідомий — 1617), який завдяки протекції Марії Медичі дістав титул маркіза д'Анкра і звання маршала Франції, хоч жодного разу не брав участі у військових походах. Після смерті Кончіні, вбитого під час арешту капітаном гвардійців Людовіка XIII Вітрі, її, на підставі знайдених під час обшуку листів, звинуватили в образі його величності та чаклунстві й стратили.

  72