Последние отзывы

  39  

— Не маю щодо цього жодного сумніву, — відповів Д'Артаньян. — Але мені здається, що ви й самі досить добре обізнані з деякими гербами, і доказом цього може бути хоч би й одна вишивана хусточка, якій я зобов'язаний честю познайомитися з вами.

Цього разу Араміс не розсердився; скромно потупивши очі, він лагідно відповів:

— Мій любий, не забувайте, що я готуюся стати слугою церкви і тому уникаю будь-яких світських розваг. Хусточку, яку ви бачили, мені не подарували — Її просто забув у мене один приятель. Я змушений був її сховати, щоб не скомпрометувати і його, і даму, яку він кохає. Що ж до мене, то я не маю і не збираюсь мати ніяких приятельок, наслідуючи в цьому дуже мудрий приклад Атоса, в якого їх немає так само, як і в мене.

— Але, хай йому чорт, ви ж мушкетер, а не абат!

— Мушкетер лише тимчасово, мій любий; як каже кардинал, мушкетер проти волі і служитель церкви в серці, повірте мені. Атос і Портос утягли мене в цей полк, щоб знайти для мене хоч якесь діло: саме тоді, коли я мав прийняти сан, у мене трапилася невеличка неприємність із… Але це вам зовсім не цікаво, і я тільки забиратиму ваш дорогоцінний час.

— Навпаки, це дуже цікаво! — вигукнув Д'Артаньян. — До того ж, зараз мені зовсім-таки нічого робити.

— Так, але мені вже час читати молитви, — відповів Араміс — Потім я маю написати кілька віршів для пані Д'Егійон; нарешті, мені треба ще зайти на вулицю Сент-Оноре — купити рум'ян для пані де Шеврез. Тож самі бачите, мій любий друже, що коли у вас є час, то я-таки дуже поспішаю.

І Араміс дружньо потис руку своєму молодому товаришеві й попрощався з ним.

Хоч як намагався Д'Артаньян дізнатися про життя своїх нових друзів, проте йому це не вдалося. І він вирішив вірити всьому, що говорили про їхнє минуле, сподіваючись дістати більш певні та повні відомості в майбутньому. А тим часом він вважав Атоса Ахіллом^[74], Портоса — Аяксом^[75] і Араміса — Йосифом^[76].

В усьому іншому четверо друзів жили весело. Атос грав, і завжди нещасливо. Проте він ніколи не позичав у своїх друзів жодного су, хоч його гаманець був завжди до їхніх послуг; і якщо він грав на слово, то вже вранці о шостій годині посилав розбудити свого кредитора, щоб сплатити йому борг.

Портос грав зрідка: в дні, коли йому щастило виграти, він ставав зухвалим і блискучим; якщо ж програвав, то зникав на кілька днів безслідно, а тоді з'являвся зі схудлим і блідим, мов у мерця, обличчям, але з грішми в кишенях.

Що ж до Араміса, то він не грав ніколи. Це був найневправніший мушкетер і найнудніший гість, якого тільки можна було собі уявити. В нього завжди були якісь справи. Іноді, посеред обіду, коли гості збиралися посидіти з келихом вина за веселими розмовами ще дві-три години, Араміс несподівано позирав на годинник, підводився і, ввічливо усміхаючись, прощався з товаришами, поспішаючи, як він казав, до вченого богослова, з яким домовився про зустріч. Іншим разом він говорив, що змушений іти додому, аби написати якісь духовні тези, і просив друзів не заважати йому.

Атос на це всміхався своєю чарівною задумливою усмішкою, яка так пасувала його благородному обличчю, а Портос пив вино, присягаючись, що з Араміса вийде хіба що сільський абат.

Планше, Д'Артаньянів слуга, з гідністю ніс тягар свого щастя; він отримував свої тридцять су щодня, цілий місяць повертався додому веселий, як зяблик, і був дуже уважний до свого пана. Та коли злий вітер нагнав хмари над помешканням на вулиці Могильників, або, інакше кажучи, коли сорок пістолів Людовіка XIII були витрачені, Планше почав нарікати. Атос вважав ці нарікання нудними, Портос — непристойними, Араміс — смішними. Отож Атос порадив Д'Артаньянові вигнати негідника, Портос зажадав, щоб його спершу добряче відлупцювали києм, а Араміс сказав, що пан мусить слухати від свого слуги тільки похвали собі.

— Вам легко так говорити, — заперечив Д'Артаньян, — вам, Атосе, що забороняєте розмовляти вашому Грімо й тому ніколи не чуєте від нього лихого слова; вам, Портосе, що живете в розкошах і здаєтеся Мушкетонові справжнісіньким богом; нарешті, вам, Арамісе, що завжди заглиблені у своє богослов'я, — це викликає глибоку повагу вашого Базена, чоловіка сумирного й набожного. А що робити мені, коли я не маю ні становища в світі, ні грошей, коли я не мушкетер і навіть не гвардієць? Що мушу я робити для того, аби Планше любив, боявся чи поважав мене?

  39