У фінальній сцені роману з'ясовується, що Рішельє мав усі підстави запроторити Д'Артаньяна до Бастилії і навіть скарати. Проте кардинал вирішує використати розум та відвагу мушкетера і вручає йому наказ про підвищення в чині до лейтенанта, сподіваючись, що в такий спосіб залучить на свій бік хоробрих Д'Артаньянових друзів.
Письменник зосереджує увагу на приватному житті героїв. Вони — справжні персонажі авантюрного роману. Таку трагічну подію в історії Франції, як облогу міста Ла-Рошель, Дюма пояснює ревнощами кардинала Рішельє до герцога Бекінгема. Романіст зводить до випадкового епізоду криваві події облоги, полестивши і Рішельє, і запеклому ворогові Франції — Бекінґему.
Дюма не прагнув бути мислителем і розв'язувати історичні проблеми минулого й сучасного. Головне для нього — стрімкий розвиток дії, незвичайні пригоди героїв, майстерно побудована інтрига, несподіваний поворот сюжету. Письменник у своєрідній формі відроджує традицію пригодницького роману XVII–XVIII ст. Використовуючи ефектний спосіб побудови любовної інтриги, йому вдається досягти драматизму та напруги сюжетної лінії. Інтрига ускладнюється ще й тим, що герой і героїня належать до різних прошарків та ворогуючих партій.
Роман «Три мушкетери» — безперечно, найпопулярніший твір Дюма серед серії романів на історичну тематику. Його композиція обумовлена жанром «фейлетонного» роману, який вимагав від автора не тільки завершеності розділів, а й їхнього органічного зв'язку. Фінал кожного розділу у письменника — зав'язка епізоду, з якого починається наступний розділ. Енергійна, доступна, позбавлена архаїзмів мова відповідає стрімкому потоку подій, епізодів і випадків, змальованих у романі.
Хоробрі та заповзятливі мушкетери мовби якимсь дивом втручаються в усі історичні події. Вони торгують своєю шпагою, служачи королю; за кров їм платять луїдорами. Проте водночас Дюма прагне показати у зовнішності та поведінці героїв риси лицарської шляхетності: задля збереження честі французької королеви вони ладні піти у вогонь і у воду, — попри те, що не кожен з них навіть знав її в обличчя.
Зберігаючи велич героїв і виправдовуючи перед читачем їхні вчинки, романіст посилається на звичаї доби, що формувала їхню мораль. Молодцюваті мушкетери намагаються завжди діяти разом, начебто черпають силу та заповзятливість у товариському спілкуванні один із одним. І якщо котрийсь із них отримує винагороду, її відразу ділять поміж усіма.
В останній розділ роману, де мелодраматично зображується страта міледі, численні злочини котрої ледве не згубили Атоса, Портоса, Араміса та Д'Артаньяна, Дюма вводить цікавий епізод: катові, котрий погодився відрубати міледі голову, пропонують гаман із золотом, але він кидає золото в річку. Кат вершить свою справу не задля грошей, а в ім'я справедливості.
Трилогія про мушкетерів охоплює великий період історії Франції — від 1625 р. до того часу, коли Людовік XIV почав у 70-х роках війну проти Голландії, щоб завоювати чужі землі та зміцнити свою економічну та політичну силу в Європі. Змалювавши долі героїв і вдосталь потішивши читача їхніми незвичайними пригодами, письменник закінчує розповідь картиною бою голландців із французами. У цьому бою Д'Артаньян гине, за кілька хвилин до смерті отримавши звання маршала Франції.
Вади Дюма як історика-романіста очевидні і незаперечні. Проте читачеві і не треба шукати в його романах правдивого відтворення історичної дійсності. Письменник приваблює нас як цікавий оповідач, майстер інтриги та композиції, творець яскравих, героїчних характерів, у яких своєрідно, хай навіть наївно втілюється віра в те, що розумна, вольова, чесна, шляхетна людина повинна активно втручатися в життя, обстоювати правду, добро та справедливість.
За Михайлом Трєскуновим
ПЕРЕДМОВА,
де зазначається, що в героях повісті, яку ми матимемо за честь розповісти читачам, немає нічого міфічного, дарма що їхні імена закінчуються на «ос» та «іс».
Десь із рік тому, шукаючи в Королівській бібліотеці матеріали для своєї історії Людовіка XIV[1], я натрапив на «Спогади пана Д'Артаньяна», надруковані, як і більшість тогочасних творів (коли автори, вирішивши говорити правду, не хотіли на тривалий чи навіть короткий термін потрапити до Бастилії[2]), в Амстердамі, у П'єра Ружа[3]. Мене привабила назва. Я відніс мемуари додому — зрозуміло, з дозволу пана наглядача бібліотеки, — й почав жадібно їх читати.
1
Людовік XIV (1638–1715) — син Людовіка XIII та Анни Австрійської, король Франції з 1643 по 1715 рік; правління Людовіка XIV, якому належить вислів «Держава — це я», характеризувалося посиленням абсолютизму — необмеженої централізації королівської влади.
2
Бастилія — фортеця в Парижі, збудована в XIV столітті для захисту від англійців; з XV століття стала в'язницею для політичних в'язнів. Під час французької буржуазної революції 14 липня 1789 року повсталі парижани захопили Бастилію, і в 1789–1791 роках вона була зруйнована згідно з рішенням Установчих зборів. День захоплення Бастилії народом — національне свято Франції.
3
Внаслідок перемоги нідерландської буржуазної революції XVI століття в 1581 році було створено Голландську республіку — так звану республіку Сполучених провінцій. В цей час починає плідно розвиватися нідерландська література, а також з'являються друкарні, зокрема, у столиці республіки — Амстердамі.