264 
— Як бачите, — відповів Атос, показуючи лордові Вінтеру на мертву пані Бонасьє та на Д'Артаньяна, якого Портос і Араміс намагалися привести до тями.
— Вони обоє померли? — незворушно спитав лорд Вінтер.
— На щастя, ні, — відповів Атос — Пан Д'Артаньян тільки знепритомнів.
— О, тим краще! — сказав лорд Вінтер. У цю мить Д'Артаньян розплющив очі.
Він вирвався з рук Портоса та Араміса й безтямно кинувся до тіла своєї коханої.
Атос підвівся, повільно й урочисто підійшов до друга, ніжно обняв його і, не чекаючи, поки Д'Артаньян стримає ридання, сказав своїм проникливим голосом:
— Друже, будь мужчиною: жінки оплакують померлих, мужчини мстяться за них!
— Так! — мовив Д'Артаньян. — Так! Задля помсти я ладен піти за тобою куди завгодно!
Скориставшися з того, що Д'Артаньян трохи збадьорився, Атос знаком попросив Портоса та Араміса піти по абатису.
Обоє друзів зустріли її в коридорі, схвильовану й розгублену від такої кількості подій. Абатиса покликала кількох черниць, і вони, всупереч усім монастирським звичаям, ввійшли в кімнату, де було п'ятеро чоловіків.
— Добродійко, — мовив Атос до абатиси, беручи Д'Артаньяна під руку, — ми доручаємо вашим благочестивим турботам тіло цієї нещасної жінки. Перед тим, як стати ангелом на небі, вона була ангелом на землі. Поховайте її як послушницю вашого монастиря; згодом ми приїдемо помолитися на її могилі.
Д'Артаньян сховав обличчя на грудях Атоса й заридав.
— Плач, — сказав Атос, — плач, серце, сповнене кохання, молодості й життя! О, якби я міг плакати так само, як ти!
І він вивів свого друга з кімнати, дбайливий, як батько, співчутливий, як пастор. Він, що так багато страждав, як ніхто, розумів Д'Артаньяна.
Всі п'ятеро в супроводі слуг, що вели на поводу коней, подалися до Бетюна, околиці якого видніли вдалині, і зупинились перед першою-ліпшою корчмою.
— Хіба ми не рушимо в погоню за цією жінкою? — спитав Д'Артаньян.
— Всьому свій час, — відповів Атос — Спершу я маю владнати одну справу.
— Вона втече від нас, — сказав юнак, — вона втече, Атосе, і ти будеш у цьому винний!
— Я відповідаю за неї, — мовив Атос.
Д'Артаньян так вірив словам свого друга, що схилив голову і, не заперечуючи, ввійшов до корчми. Портос і Араміс перезирнулися, не розуміючи, звідки в Атоса така впевненість.
Лорд Вінтер подумав, що Атос каже це, аби пом'якшити горе Д'Артаньяна.
— А тепер, панове, — озвався Атос, переконавшись, що в корчмі є п'ять окремих кімнат, — ходімо кожен до себе; Д'Артаньянові необхідно побути на самоті, щоб виплакатись і заснути. Я все беру на себе, можете бути певні.
— А я гадаю, — заперечив лорд Вінтер, — що коли й слід вжити якихось заходів проти графині, то це маю зробити я. Вона — моя невістка.
— Вона моя дружина, — сказав Атос.
Д'Артаньян усміхнувся, бо зрозумів: Атос впевнений у своїй помсті, коли вже зважився розкрити свою таємницю. Портос та Араміс зблідли й перезирнулися. Лорд Вінтер вирішив, що Атос збожеволів.
— Отож, ідіть кожен до своєї кімнати, — повторив Атос, — і дозвольте мені діяти самому. Ви чудово розумієте, що це моя справа, оскільки я її чоловік. Про єдине я вас прошу, Д'Артаньяне: віддайте мені, коли ви тільки його не загубили, той клаптик паперу, який випав з капелюха вашого незнайомця і на якому написано назву села…
— А-а! — вигукнув Д'Артаньян. — Розумію… Цю назву написано її рукою…
— Ти сам бачиш, — сказав Атос, — що є Бог на небі!
XXXIV. Людина в червоному плащі
Розпач Атоса змінився глибокою скорботою, в якій ще ясніше засвітилися чудові властивості його вдачі.
Ні на мить не забуваючи про обіцянку, яку він дав друзям, і про відповідальність, яку взяв на себе, мушкетер останнім пішов до своєї кімнати, попросив у корчмаря карту провінції, схилився над нею, уважно вивчив її, з'ясував, що з Бетюна до Армантьєра ведуть чотири різні дороги, і наказав покликати слуг.
Планше, Грімо, Мушкетон та Базен прийшли, і Атос дав їм ясні, чіткі й вичерпні вказівки.
Вони мусили, кожен своєю дорогою, піти на світанку до Армантьєра. Планше, найкмітливіший з усіх, мав рушити тією дорогою, куди поїхала карета, в яку стріляли четверо друзів і яку — читач це пам'ятає — супроводив Рошфорів лакей.
Атос залучив слуг до цієї справи передусім тому, що за час, що він мав можливість спостерігати за ними, підмітив у кожному з них певні характерні прикмети.
264 
